Окопні історії: фронтовий щоденник
- Автор: Степаненко Дмитро
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-558-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Окопні історії: фронтовий щоденник». Краткое содержание книги:
– Із дорогою душею! Диктуйте. А спостерігачу на пост передайте, хай уважно дивиться і коректує вогонь.
Василька трохи повернули. Вкинули касету на чотири міни. Бах-бах-бах-БАХ! Чорний дим…
— Не знаю, чи в Урал, але кудись точно влучили.
— Ну ви й чорти! — вийшов на зв’язок спостерігач. — Дві міни влетіли просто в лобове скло. Снайпери!
Очі новобранців щасливо заблищали.
– І де той обіцяний ДОТ? — уже голосом господаря озвався Болгарин.
Міномет налаштували на настильну стрільбу й перша касета мін лягла поряд із ДОТом. Сєпари поховалися усередину й затихли. Поправочка. Друга касета. Ще ближче. Третя касета. Одна міна влітає просто в амбразуру ДОТу. Вибухнуло, наче від гаубичного снаряду.
— Боєкомплект здетонував, — відмітив розвідник, коли уламки бетонних блоків упали на землю в новій, трохи хаотичній композиції.
— Ага, помітна вийшла братська могила.
— Я думав, так лише в кіно буває.
— Класно бути мінометником, — переморгнулися новобранці.
— Класно москалів мочити. А чим, то вже не так важливо. У цій справі головне кількість.
Чайок
Хто хоч раз бував у поході та пив чай, заварений на вогні, добре пам’ятає цей тонкий аромат і особливий присмак.
Рецепт простий: відро води довести до кипіння, кинути жменю заварки (головне, щоб не в пакетиках) і відразу зняти. Хай кілька хвилин настоїться під кришкою, тоді додати цукру й можна пити.
Весь секрет у тому, що вода на вогнищі трохи «прокопчується» димком. Тому навіть найдорожчий чай, заварений вдома, програватиме дешевому, завареному на живому вогні. Це абсолютно різні смакові категорії.
П’ятеро бійців вирішили попити чайку. Організували вогнище. І тут трохи невчасно мінометний обстріл. Розбіглися по позиціях. Після обстрілу приходять — дрова прогоріли. Підкидали ще дров, почепили казанок із водою. Знову обстріл. Розбіглись. Зійшлись — казанок вибухом перекинуло. Долили води, підкинули дров. Вода ось-ось закипить. Ще обстріл, але вже надовго. Прийшли — вода холодна. Чи то не закипіла, чи вже встигла охолонути. Скільки було лайки, пропустимо. Один не витримав, попив води і пішов собі, а четверо затятих всілися навколо вогню і продовжують готувати. Знову обстріл. Все, набридло бігати, ніхто нікуди не йде, сидять і дивляться, як вода закипає. Одна міна падає поряд. Троє потрапило в госпіталь, одному пощастило.
Хоча не зовсім. Чаю ж він таки не попив.
Документація
Двоє старшин:
— Я просто в шоці. У мене вже цілий ящик із документацією. Снарядний!
— Така сама морока. А в тебе в тому ящику сало лежить чи мед?
— …?
— У мене банка з медом. Ну, дивись: якщо доведеться «драпати», що з документами робити? Га? Пачка паперу горить погано, а по одному папірцю палити часу немає. Відкриваю мед, гукаю ще двох спеціально підготовлених бійців, і ми дружно все це з’їдаємо. Зі щасливими, поміть, пиками!
— Та ну, я краще в цей ящик гранату засуну.
— Ні-і-і! Від гранати папірці просто розлетяться. Противник їх збере й знатиме, скільки в підрозділі втрачених кружок, ложок і трусів. Е-е-е?
— Голова!
Стукач
Приїзд волонтерського мікроавтобуса — завжди подія. Вдома L понасмажувала й понапікала цілу купу всячини, прихопила консервацію, передачі та замовлення. Посходилися вояки, заглядають один одному через плече: що ж там є смачненького? L те все роздавала й почувалася Снігуркою в дитячому садку. Раптом на зв’язок по рації вийшла група, яка саме працювала на нейтральній території:
— Нас засікли й активно обстрілюють. Є загроза оточення. Відійти можна лише по відкритій місцевості. Пішки без втрат не проскочимо. Виручайте, треба транспорт і прикриття.
На групу вогневої підтримки людей вистачає. Зброя підходяща є, пара ДШК та кілька АГСів. А от із транспортом — проблема, під руками лише один бардак. На нього обидві групи зі зброєю не помістяться. Або на прикриття менше людей брати, або потім частина людей все одно пішки відходитиме.
— Так давайте ми підскочимо, заберемо хлопців! Правда, S? — L до свого водія.
— Звичайно! Раз плюнути!
— Та ви що? Волонтерів у бій? Категорично «Ні»!
Зрештою, поки група прикриття з озброєнням вантажилася, волонтери таки умовили старшого. Бардак поїхав навпрошки, а бусик із провідником — польовою дорогою.