Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Хто гідність людини суспільству на сором
Міняє в житті, не проживши ще й сорок.
Хто розум шліфує над тим, як найкраще,
Людей залякать і принизить трудящих.
Щоб зменшить розцінки й собі в нагороду
Украсти як більше, а дулю народу.
Ніколи в житті той не матиме щастя,
Хто щастя шукає в чужому нещасті,
Хто радість вбачає у криках людей,
Що море створили із сліз, що з очей.
А ти в тому горі, неначе на морі,
Вигулюєш душу собачу свою,
То де ж твоя совість, скажи ж ти, Оноре,
Як знаєш, що море, то – сльози людські.
28.6.1967 р.
СЬОГОДНІ ТИ ЦАР
Якщо ти директор, то це ще не значить,
Що можеш блудить, а всі інші батрачить,
Тебе не цікавить ні Ненька, ні мати,
Чи спала вона, а чи топлена хата.
Сьогодні ти Цар, а ким будеш ти завтра,
Чи думав хоч раз ти про дядька Назара,
Який, як і ти – теж колись був міністром,
А вигнали хлопця, став знов – трактористом,
Бо більше робити не вмів він нічого,
Та й добре колись заробляв він на ньому,
Та тільки розцінок старих не пізнав,
Хоч сам, як міністром був – їх скасував.
Хоч ти і директор, одначе не знаєш,
Ким син ще твій буде, якого кохаєш!
Як доля тобі посміхнеться, не знаєш,
Навіщо ж народ свій, скажи, обдираєш?
30.6.1967 р.
НІЧОГО ДУРИТИ!
Ми захистим самі державу,
І нічого людей дурить,
Що не дамо якщо Ірану,
То не залишимося жить.
Таких братів мені не треба,
Поки даєш, то доти й брат,
Бо християнство мусульманин
Не піде зроду захищать.
Й не агітуй мене, між нами,
Я також хочу їсти й пить,
Годуйте краще їх піснями,
А мій народ, як танк – мовчить.
7.1.1967 р.
ЛЮБЛЮ ТЕБЕ
Я б за очі оті, очі – лагідні
Свою б душу юначу віддав,
Бо для мене вони, ніби ягідки,
Яких кращих в житті я не знав.
Я люблю твоє тіло дівоче,
Твої плечі і світле лице,
Бо воно мене вічно лоскоче,
І як Сонечко – гріє й пече.
23.2.1967 р.
ГІМН ЛЮДИНІ
Усе натхнення, все, що я черпаю,
Мені дає людина, а тому,
Тобі, народе, я свій гімн складаю,
Й свою любов тобі я віддаю.
Бо все, що твориш, й все, що ти створила
Не підвезуть ніякі вже воли,
Та наша влада так нас обкрутила,
Що хочеться від «радощів» ревти.
2.6.1967 р.
РАННЯ ЗІРКА
Сховалась зіронька остання,
Упав останній з клена лист,
А ти так як була бажанна,
Така й лишилась, як колись.
31.10.1967 р.
ОТ БИ ПОВАЛЯТИСЯ
От би притулитися до твого пупка,
Як підуть всі спати з нашого садка,
Як цвіте черемуха й зеленіє гай,
То який же треба й ще на світі рай?
9.6.1967 р.
ДВА ОКЕАНИ
Два океани – твої очі,
Які мене щодня штормлять,
Бо як же їх завжди я хочу
Де б я не був – поцілувать.
20.2.1967 р.
ЯКЩО НЕ ДОПИТИ
Якось син батькові сказав:
– Ну випив чарку і постав.
– О, синку мій, крути свій лайф,
Як не доп’єш, який то кайф?
3.1.2012 р.
ВСЕ НА СВІТІ В’ЯНЕ...
Все на світі в’яне і холоне кров,
Та в житті не в’яне ні одна любов.
Де б ти не тинявся, як би не бурчав,
А до тої прийдеш, що колись почав.
23.8.1967 р.
ЛИСТЯ І КРУЧІ
Вітер згріб все листя в кучі,
Й цілу зиму мерзнуть кручі.
28.11.2011 р.
А РОКИ ЙДУТЬ
Я так же само як і ти люблю тебе без меж,
Тоді, чому як я з тобою, то ледве не – замерз?
Як станеш ти, стаю і я, й боюсь тебе обнять,
Та чомусь соромно мені, бо люди ще не сплять.
А роки йдуть, життя не жде, аж хочеться кричать,
То скільки ж ще, прости мене, тебе і ще чекать?
21.31967 р.
ЧОГОСЬ ДУШІ НЕ ВИСТАЧАЄ
Чогось мені не вистачає,
Коли не чую солов’я,
О, як же серце калатає,
Коли тебе побачу я.
Коли проходиш тротуаром,
І світить небо голубе,
О, як же хочеться до тебе,
О, як же хочу я тебе!!!
6.12.1966 р.
ПАТЛАТИЙ МІСЯЦЬ
Ми сидимо з тобою під вербою
Там, де віки переплелись в свій час,
О, як би я побуть хотів з тобою,
І щоб це все було, як перший раз.
Патлатий Місяць влігся над сосною,
І кожен раз поглядує на нас,