Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
І на кладовище, в – труну.
Бо не врятують підземелля,
А там ще встигнеш побувать.
Чи може Сонце, Місяць, зорі
Тобі набридли, так сказать?
Чи може маєш власне Сонце?
Яке нічим не замінить!
Чи малувато в світі щастя,
Чи вам нема кого любить?
Отож, не можу зрозуміти,
Чого ще треба цим «вождям»,
Які родились, щоб лякати,
Й локшину всім чіпляти нам?
Отож, не можу зрозуміти,
Нащо тобі ота війна?
Щоб на людину говорили,
Що та, як валянок дурна.
Живеш собі й живи спокійно,
Дівчаток шпокай і радій,
І хоч ти став вже генералом,
Але, будь-ласка, не наглій.
Бо де знайдеш таку Планету,
І де знайдеш такий ще рай?
Щоб кожна файна молодичка
Пропонувала вам вай-вай...
Ну хай залишишся ти жити,
Неначе шкурка з мандарина,
Й на тебе стануть пальцем тикать:
– Погляньте ви на ту тварину!
1.12.1966 р.
ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ
О ні, я тебе не забуду,
Бо очі занадто ясні,
І груди, як світлі гірлянди,
Завжди виграють, як вогні.
О, як би ті білі ромашки,
Що, ніби під Сонцем роса,
Хотів би схопить за ті бляшки
Що світять, як промінь костра.
І з того пекучого сяйва
Пить ніжності вічний нектар,
Аж поки, нарешті, ти скажеш:
– Рятуй мою душу! – пожар!..
7.8.1967 р.
ЯКБИ ТИ ЗНАЛА
Якби ти знала, молодичко,
Як же хотів я підійти,
Аби в твоє поглянуть личко,
Але хіба дадуть чорти.
Якби ти знала, як хотілось
Тебе в той вечір обійнять,
І дотягтись до того тіла,
Що не дає всім хлопцям спать.
Якби ти знала те, дівчино,
Чому дубочки шепотять?
А десь в садку цвіте калина,
І всі її зірвать хотять.
8.5.1967 р.
ДИВЛЮСЬ НА ТЕБЕ
Дивлюсь я на тебе, а інша на думці,
Бо в іншої очі ясніші зорі,
І світять, і гріють, і ніжно голублять,
І кличуть до себе, як хвилі морські.
Дивлюсь я на тебе, а згадую іншу,
Бо досить мені вже тієї журби,
Яка колись серце моє розтопила,
І тут же десь з іншим пішла по гриби.
15.7.1963 р.
БОЖИЙ ХРАМ
Дивлюсь на небо: тут і там
На небі вогники палають,
А хлопці думають, то храм,
І по селу дівчат шукають.
9.9.1979 р.
КОЛИ ПЛИВУТЬ ХМАРКИ
Коли пливли по небі хмари,
А я до тебе притуливсь,
То я забувсь про всі кошмари,
Які за тиждень надививсь.
17.12.1979 р.
ПЕРШОПРОХОДЦЮ
Пам’ятай, мій любий друже,
Не спіши стрибать туди…
Бо як раз стрибнеш в ту «лужу»,
То, вважай, що назавжди.
31.12.1968 р.
ЯКЩО КОХАЄТЕ ЛЮДЕЙ
Ото і всього насолоди,
Як ви кохаєте людей,
Коли ще вас тягне в походи,
І дишете вогнем ідей.
24.11.1966 р.
ЩОБ ХЛОПЦІ ЦІЛУВАЛИ
Якби менше ви брикались,
Вас би всіх зацілували.
28.11.2011 р.
Я – ІДУ!
Хочеш ніжитись в саду?
Приготуйся, я – іду!
СКАЖИ МЕНІ...
В останній раз тобі пишу,
В останній раз тебе благаю:
Ти світ наш Божий не гніви
За те, що я тебе чекаю.
І хоч не радує життя
Таке нудне та однобоке,
Але у мене почуття,
Немов на площі – караоке.
Я знаю, що прийде той час,
Коли й тебе життя утомить,
І ти захочеш відпочить,
Як та коза, що в полі бродить.
А поруч буде все мовчать,
Й ніхто не зможе обізватись,
Тоді і ти почнеш кричать,
Щоб з кимось хоч поспілкуватись.
14.10.1962 р.
МУРАШНИК
Вас запитають ще потомки,
Де ви були, і хто з вас хто,
Навіщо в партію вступали,
В яку не вірив з вас ніхто?
І дерли шкуру з менших в чині,
І говорили: пуп землі,
Це той, хто їздить на машині,
А ви – мурашечки малі.
А ті мурашки дні і ночі,
Чи дощ надворі, чи туман,
Чи Сонце світить, чи не світить –
Орали землю – тут і там.
Ніхто на їх навіть дивитись
І не хотів, і не бажав,
Аби мурашник той невмитий
Землю орав і план давав.
А ти це знав, що більше тиждня
Вони не будуть страйкувать,
Бо як не стануть працювати,
То як же діток годувать?
28.2.1967 р.
ЛЮДСЬКІ СЛЬОЗИ
Ніколи в житті той не матиме щастя,
Хто бреше, як Бобік, не знаючи, нащо!