Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Ті довше живуть, навіть і після смерті.
Отож, якщо хочеш ти довше прожити,
То мусиш щось вічне ти вічно робити.
27.8.1968 р.
ЛЮБЛЮ ГОРИ
Я люблю веселих і грайливих,
Що пливуть, як в морі кораблі,
Тих, у кого вогники грайливі
Бігають, як зайчики живі.
Я люблю отих, що вічно діють,
Не впадають в розпачі життя,
Ті, які від праці молодіють,
Так же само як від почуття.
Я люблю незвідані простори,
Де нема ні краю, ні кінця,
І люблю завжди ходить у гори,
Тільки б буть поближче до Творця.
2.12.1968 р.
БУДУ ЩЕ І ТВІЙ...
Спустились сутінки надворі,
Осінній дощ, і плач беріз,
Бачу настоянку в коморі
Вже до якої Гриць поліз.
Чому? – тоді, скажи, ти плачеш,
Чому ревеш, як буревій?
Ну почекай ще нічку-другу,
І я також ще буду й твій!
11.10.1960 р.
МУЗИКА І ТАНЦІ
Луковській В.П.
Ой, Валюша-Валя, знала б мої муки,
Що в грудях юначих коється всі дні,
В час, як веселяться всі мої подруги,
Та чомусь не має спокою мені.
Музика і танці, хлопці і дівчата –
Все перемішалось, та і все разом
Стало поруч мене просто верещати,
Ніби хтось огрів мене по зубах ціпком.
Ранком я прокинувся на своєму ліжку,
Сонце зазирає, мов через горох,
І нехай сьогодні сам лежу я в ньому,
Але завтра, знаю! – будемо ми вдвох.
2.11.1961 р.
ПРО ВСЕ ЗАБУДЕТЬСЯ
Про все забудеться з роками,
Про те що є, і що було,
Лише останеться між нами
Шматочок неба і село.
Від часу вицвітуть в нас брови,
І полиняє синь очей,
І будуть зморшки, як в корови,
Яка стоїть біля дверей.
Навіть забудуться назавжди
Всі роки щастя і біди,
І як би того не хотіла,
Навіть затопчуться сліди.
І будеш ти вже лише мукать,
А вже як станеш геть стара,
То Янгол візьме дрюка в руки
Й на бойню виведе з двора,
Щоб ти не мучилась, бува.
Отож, кохайтесь і не кайтесь,
І не жалійте ви.. біди,
І ні від кого не ховайтесь,
Якщо ви вже в цей світ прийшли.
11.12.1968 р.
ДУМКИ, НЕМОВ ЩУРІ
Чому як вечір надворі
Тупцює під селом,
Мої думки, як снігурі
До тебе мчать бігом.
Але, чому? – скажи мені –
Вони такі сумні?
Невже тому, що ще й сьогодні
Мені ти скажешь – ні.
11.10.1960 р.
ЖАЛЬ ПРОНИЗУЄ ДУШУ
Ти на мене злегка подивилася,
А мені вже здалось, то не ти,
Як же здорово ти вже змінилася,
А збиралась сто літ ще цвісти.
Які плечі, ручища, а ноги!
Які очі, немов – фонарі,
Від яких стільки мав я тривоги,
Аж горіло усе у нутрі.
Ну, а морди, як п’яти обрізані,
Якось сумно й досадно згадать,
І ти стала, як бик недорізаний,
За всіма, кого стріне, гасать.
Жаль пронизує душу шаблюкою,
Б’є обухом у лоб, як баран,
А була ж непоганою шлюхою,
Особливо, як вмажеш сто грам.
29.11.1968 р.
САМОВПЕВНЕНЕ ЛИЦЕ
Ви подивіться на ту пику,
На те бандитське протеже,
От би її кілком потикать,
Так охорона береже.
Ви подивіться на ту морду,
Та тож закінчений бандит…
О, цей підніме Україну,
Щоб потім повністю добить,
Бо треба ж й внуків ще кормить.
25.1.2012 р.
ПРО ВОЛЮ, ВІТЕР І КУРГАНИ
Я хотів писати з самих юних літ
Про любов, про літо і весняний цвіт,
Я хотів писати про людей, діброви,
Про красу дівочу і їх чорні брови.
Я хотів писати про Вкраїну-Неньку,
Про її тривоги і дівчат гарненьких.
Я хотів писати і тому писав,
Що тебе, Вкраїно, серцем покохав.
Коли був маленький, я ходив по полю,
І дививсь на Місяць, й з ним шукав я долю.
Я шукав і вірив, що її знайду,
Хай ось тільки в школу я колись піду.
Я дививсь на жито, як воно гуляло,
Й цілий день по полю з вітерцем ганяло,
І чомусь їм заздрив за веселу вдачу,
А ще особливо – як зайча побачу.
Але вітер в полі був неуловимий,
То сидів на озері, то в когось на спині.
Був він у оркестрі, ніби головний,
То над дубом бавився, то ховавсь під ним.
Так ото по світу й бігав він весь день,
То обтрусить яблуню, то скубне женьшень,
То, дивлюсь, побіг уже він на ті кургани,
Де сном вічним спали наші дідугани,
Ті, що боронили нашу РІДНУ НЕНЬКУ,