Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
— Нехай я нетямущий, але все-таки мушу визнати — не розумію вас. З чого, наприклад, ви взяли, що власник капелюха — розумний?
Замість відповіді Холмс надів капелюха собі на голову. Капелюх опустився аж на перенісся, зовсім сховавши лоба.
— Бачите, який об’єм? — спитав Холмс. — Людина з такою головою повинна щось у ній мати.
— А чого ви думаєте, що він збіднів?
— Цьому капелюхові — три роки. Тоді носили саме такі капелюхи з пласкими крисами, загнутими по краях. Капелюх найвищого гатунку. Погляньте лишень на цю шовкову стрічку, чудову підкладку. Якщо три роки тому цей чоловік мав змогу купити такий дорогий капелюх і відтоді більше капелюхів не купував, то, безперечно, справи в нього кепські.
— Ну, мабуть, у цьому ви маєте слушність. Але як же з тим, що він непередбачливий і попустив себе?
Шерлок Холмс засміявся.
— Ось передбачливість, — промовив він, показуючи на петельку для резинки від капелюха. — Капелюхи ніколи не продаються разом з резинками. Отже, наш незнайомець замовив резинку до капелюха, а це — ознака певної передбачливості; адже він дбав про те, щоб капелюха не зірвав вітер. Але далі ми бачимо: порвавши резинку, він не прилаштував нової, а це свідчить про те, що згодом він став не такий передбачливий, як колись, отже, воля його ослабла. З другого боку — він намагався приховати плями на капелюсі, замазавши їх чорнилом, а це доводить, що гідності він ще остаточно не втратив.
— Ваші міркування ймовірні.
— Далі. Те, що він середнього віку, що чуприна в нього сива, що він недавно підстригся і що вживає помаду — все стає зрозумілим, коли пильно оглянути спідню частину підкладки. В лупу видно багато волосинок, зрізаних ножицями перукаря. Всі вони липкі й пахнуть помадою. Зважте й на те, що пил на капелюсі не вуличний — сірий і твердий, а хатній — коричневий і пухнастий. Отже, капелюх висів здебільшого вдома. Водночас сліди вологи всередині доводять, що власник його легко пітніє, значить, навряд чи багато рухається.
— Але його дружина — ви сказали, що вона його розлюбила...
— Цього капелюха кілька тижнів не чищено. Коли я побачу, дорогий Вотсоне, на вашому капелюсі тижневі поклади пилюки і коли ваша дружина дозволить вам з’явитися на люди в такому вигляді, я також побоюватимусь, що ви мали нещастя втратити її прихильність.
— А може, він нежонатий?
— Ні, він ніс гуску додому, щоб піддобритися до дружини. Згадайте картку на гусячій лапці.
— У вас на все є відповідь. Але звідки ви взяли, що в нього в будинку немає газу?
— Одна, навіть дві масних плями могли потрапити на капелюх ненароком, та коли їх не менше п’яти, то я впевнений, що людина часто має справу з засвіченою лоєвою свічкою — можливо, підіймається сходами з капелюхом в одній руці й свічкою в другій. Хоч би там що, від газу пляма б не з’явилася... Ви задоволені?
— Авжеж, усе це дуже дотепно, — промовив я, сміючись, — але ви тільки що сказали, — тут немає злочину, нікому не заподіяно шкоди, коли не брати до уваги незнайомого, який утратив гуску, — отже, ви марно сушили собі голову.
Шерлок Холмс хотів був щось сказати, навіть розкрив рота, та в цю мить розчахнулися двері, і до кімнати вбіг посильний Петерсон; щоки його пашіли, на обличчі застиг вираз безмежного здивування.
— Гуска, містере Холмсе! Гуска, сер! — задихаючись, вигукнув він.
— Ну? Що з нею трапилось? Ожила й вилетіла в кухонне вікно, змахнувши крильми? — Холмс ворухнувся на канапі, вмощуючись так, аби краще бачити схвильоване Петерсонове обличчя.
— Гляньте сюди, сер! Подивіться, що знайшла моя жінка у неї у волі!
Петерсон простяг руку, і на долоні в нього засяяв голубий камінь, трохи менший від квасолини, але такої чистоти й прозорості, що аж світився на темній шкірі, мов електрична іскра.
Шерлок Холмс випростався й свиснув.
— Слово честі, Петерсоне, — мовив він, — ви знайшли скарб! Сподіваюсь, ви розумієте, що це таке?
— Діамант, сер! Коштовний камінь! Він ріже скло, мов замазку.
— Це більше, ніж коштовний камінь. Це єдиний у своєму роді коштовний камінь.
— Чи це не голубий карбункул графині Моркар? — вигукнув я.
— Саме так, мені відомі його розмір і форма, бо останнім часом я щодня читаю оголошення про нього в «Таймсі». Це абсолютно унікальний камінь, і про його цінність можна лише здогадуватись, але винагорода в тисячу фунтів, що її пропонують, не дорівнює, безперечно, й двадцятій частці його риночної ціни.
— Тисяча фунтів! Неймовірно!
Посильний впав у крісло, переводячи здивований погляд з Холмса на мене.