Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
Його син, розумієте, виріс, моя дочка теж, а оскільки всі знали про моє погане здоров’я, він подумав, що це чудовий хід, щоб його хлопець успадкував усю мою власність. Але тут я був непохитний. Я не міг допустити, щоб їхній проклятий рід змішався з моїм, хоч не можна сказати, що хлопець мені не подобався, але в його жилах текла кров його батька, і цього було досить. Я твердо стояв на своєму. Маккарті погрожував. Я сказав, що нехай він робить яку хоче підлоту. Ми мали зустрітись біля ковбані на півдорозі між нашими будинками, щоб поговорити остаточно.
Коли я прийшов туди, то побачив, що він розмовляє з сином, тому я закурив сигару й вирішив почекати за деревом, поки він буде сам. Але в міру того, як до мене доходив зміст розмови, вся моя лють і жорстокість оживали в моїй душі. Він примушував свого сина одружитися з моєю дочкою, нітрохи не турбуючись тим, як вона до цього поставиться, наче мова йшла про вуличну шльондру. Я аж божеволів на думку, що я і все найдорожче для мене перебуває під владою такої людини. Чи не можу я обірвати всі наші зв’язки? Я, вмираючий, охоплений розпачем чоловік! І хоч я був при здоровому розумі й сили не полишили мене, я розумів, що життя моє вже скінчилось. Але ж моє ім’я і моя дочка! Те й те можна врятувати, якщо примусити замовкнути його бридкий язик. І я зробив це, містере Холмсе. Зробив би це знову. Так, я вчинив тяжкий гріх, але спокута за нього — моє мученицьке життя. Думка, що моя дочка потрапить у таку ж пастку, в якій перебував я, була нестерпною. Я вдарив його без ніякого жалю, ніби то була гидка отруйна зміюка. На його зойк прибіг син, але я встиг сховатися в лісі, хоч мені й довелось повернутись, щоб забрати пальто, яке я впустив, коли тікав. Ось вам щира правда, джентльмени, все було саме так.
— Не мені бути вам суддею, — сказав Холмс, коли старий підписав свої вимушені зізнання. — Дай боже, щоб ми ніколи не зазнавали таких спокус.
— Я про це не прошу, сер. І що ви маєте намір зробити?
— Беручи до уваги ваше здоров’я, — нічого. Ви самі знаєте, що вам доведеться відповідати за свій вчинок перед значно вищим судом, ніж земний. Ваша сповідь залишиться в мене, і якщо Маккарті буде засуджено, мені доведеться скористатися з неї. Якщо ж ні, то жодний смертний ніколи її не побачить, і ваша таємниця, житимете ви чи помрете, буде у нас у безпеці.
— Тоді прощавайте, — урочисто проказав старий. — А коли настане ваша остання година, нехай вам буде легше на думку про той спокій, що ви його принесли на мою смертну постелю.
Хитаючись і стрясаючись усім своїм величезним тілом, він повільно пошкандибав з кімнати.
— Хай допоможе нам бог! — по тривалій мовчанці мовив Холмс. — Навіщо доля так жартує з нами, нещасними, безпорадними й нікчемними створіннями? І коли я чую про випадок, подібний до цього, мені на згадку приходять слова Бекстера, і я кажу: «Ось іде Шерлок Холмс, якого хранить милість божа».
Суд присяжних під тиском численних свідчень на користь підсудного, переданих Холмсом у розпорядження адвокатів, виправдав Джеймса Маккарті. Старий Тернер прожив ще сім місяців після нашої зустрічі, нині його вже немає серед живих, і є надія, що син убитого і дочка вбивці житимуть щасливо вкупі, не відаючи про чорну хмару, що огортає їхнє минуле.
Голубий карбункул
Я навідав мого друга Шерлока Холмса на третій день різдва — привітати його зі святом. Він сидів у своєму червоному халаті на канапі у вільній позі, праворуч від нього, але так, щоб можна було дістати, височіла підставка для люльок, поряд — купа зім’ятих ранкових газет, які він, очевидно, проглядав. Біля канапи стояло крісло, і на краю його бильця висів виношений, заяложений капелюх, який, до того ж, у кількох місцях світив дірками. Лупа й пінцет на кріслі засвідчували, що Холмс ретельно вивчав цей капелюх.
— Бачу, ви зайняті, — промовив я. — Я, мабуть, невчасно?
— Навпаки, вчасно, — відказав Холмс, — я радий, що маю друга, з яким можна обговорити підсумки своїх спостережень. Справа вельми незначна, але, — він тицьнув пальцем у старий капелюх, — з оцим пов’язано деякі події, не позбавлені інтересу і навіть повчальності.
Я вмостився в Холмсовому кріслі й простяг руки до вогню — камін горів, бо надворі стояв мороз, і на шибках наріс товстий шар льоду.
— Хоч цей капелюх і непоказний, — зауважив я, — але, гадаю, він причетний до жахливої історії і є ключем, що допоможе нам розкрити якусь таємницю та покарати злочинця.
— Ні, ні, — засміявся Холмс, — тут не злочин, а лише один з тих химерних випадків, що завжди трапляються там, де чотири мільйони чоловік штовхають один одного на площі в кілька квадратних миль. У цьому величезному людському вуликові можна чекати якої завгодно комбінації подій, безлічі загадкових та химерних ситуацій, але нічого злочинного в усьому тому немає. Ви знаєте Петерсона, посильного?