Оповідання про Шерлока Холмса

— Тепер про нашу сьогоднішню експедицію. Досліджуючи грунт, я виявив деякі дрібниці, про які розповів цьому недоумкуватому Лестрейду, і стосувались вони особи злочинця.

— А як же ви їх виявили?

— Ви знаєте мій метод. Він заснований на вивченні дрібниць.

— Його зріст, я знаю, ви могли приблизно визначити з довжини кроку. Про те, яке в нього взуття, сказали сліди.

— Так, це було незвичайне взуття.

— А з чого ви взяли, що він накульгує?

— Слід від правої ноги в нього завжди більш чіткий, ніж від лівої. Отже, він переносив свою вагу на праву ногу. Чому? Та тому, що накульгує, він кульгавий.

— А те, що він лівша?

— Ви самі були вражені характером пошкоджень, про які дав свідчення хірург. Удару було завдано точно ззаду і все ж таки трохи зліва. Чи можливо таке зробити не лівші? Під час розмови батька з сином він стояв за тією березою. Навіть палив там. Я знайшов попіл сигари, а мої знання тютюнових попелів дають мені можливість твердити, що злочинець палив індійську сигару. Як вам відомо, я приділив певну увагу вивченню тютюнів, навіть написав невелику монографію про попіл ста сорока різних сортів сигарного й сигаретного, а також люлькового тютюну. Виявивши попіл, я пошукав навколо й знайшов у моховинні кинутий ним недопалок. Сигара була індійська, з тих сортів, які виготовляють у Роттердамі.

— А мундштук для сигар?

— Було видно, що він не брав сигару в рот. Отже, користувався мундштуком. Кінчик сигари було відрізано, а не відкушено, але зріз виявився нерівним, з чого я зробив висновок, що складаний ніж у нього тупий.

— Холмсе, — сказав я, — ви обкрутили злочинця сіткою, з якої він не зможе вислизнути, і врятували життя невинній людині, буквально ніби перерізали мотузку, на якій він уже майже висів. Я бачу, куди нас спрямовують усі ці докази. Злочинця звуть...

— Містер Джон Тернер, — оголосив готельний службовець, відчинивши двері нашої вітальні і впускаючи відвідувача.

Чоловік, який ввійшов до нас, мав незвичайну, вражаючу фігуру. Повільна хода, кульгавість і зсутулені плечі наводили на думку про старечу немічність, проте тверді риси порізаного глибокими зморшками обличчя і величезні кінцівки свідчили про незвичайну фізичну силу й рішучу вдачу. Сплутана борода, побите сивиною волосся, навислі над очима великі брови свідчили про неабияке почуття власної гідності й надавали старому владного вигляду, проте обличчя було попелясто-сіре, а губи й крила носа мали синюватий відтінок. Мені з першого погляду стало зрозуміло, що його мучить якась невиліковна хронічна хвороба.

— Прошу вас, сідайте, — ввічливо мовив Холмс. — Ви одержали мою записку?

— Так, її приніс сторож. Ви пишете, що хочете побачити мене тут, аби уникнути скандалу.

— Якщо я виступлю в суді, буде багато розмов.

— А чому ви захотіли побачити мене?

Старий подивився на мого приятеля з таким відчаєм у стомлених очах, наче вже дістав відповідь на своє запитання.

— Так, — сказав Холмс, відповідаючи швидше на його погляд, ніж на слова. — Саме так. Мені все відомо про Маккарті.