Оповідання про Шерлока Холмса

Гомін біля крамнички, з якої ми тільки-но вийшли, не дав Холмсові договорити. Обернувшись, ми побачили, що в колі жовтого світла від ліхтаря догідливо схилився чоловічок з розпашілим лицем, а Брекінрідж, стоячи в дверях, люто вимахує перед ним кулаками.

— Остогидли мені всі ви і ваші гуси! — горлав Брекінрідж. — Забирайтесь під три чорти! Якщо ви будете чіплятися до мене з дурними розмовами, то я нацькую на вас собаку. Приведіть сюди місіс Оукшот, і я їй відповім. А вам яке до цього діло? Хіба я купував гусей у вас?

— Ні, але одна гуска була все ж таки моя, — заскиглив чоловічок.

— Ну, то й питайте про неї в місіс Оукшот.

— Вона сказала спитати у вас.

— А мені начхати, питайте хоч у прусського короля! З мене досить! Забирайтеся геть звідсіля!

Брекінрідж люто кинувся вперед, і чоловічок зник у темряві.

— Ха, це може звільнити нас від візиту на Брікстон-роуд, — прошепотів Холмс. — Ходімо подивимось, чи не можна використати цього типа.

Пробираючись поміж гуртів людей, що били байдики, товплячись довкола освітлених яток, мій друг швидко наздогнав маленького чоловічка і торкнув його за плече. Той аж підскочив, і я в світлі ліхтаря побачив, що він страшенно зблід.

— Пробачте мені, — м’яко мовив Холмс, — але я ненароком почув запитання, з яким ви тільки що звернулись до торговця. Гадаю, я зможу вам допомогти.

— Ви? А ви хто? І як ви можете що-небудь знати про мої справи?

— Мене звуть Шерлок Холмс. Мій фах — знати те, чого не знають інші.

— Про те, що мене цікавить, ви нічого знати не можете.

— Пробачте, але я знаю вас. Ви намагаєтесь з’ясувати, куди поділися гуси, продані місіс Оукшот з Брікстон-роуд торговцеві на ім’я Брекінрідж, який у свою чергу продав їх містерові Віндігейту, власникові «Альфи», а той віддав до «гусячого клубу», членом якого є Генрі Бейкер.

— О, сер, ви саме та людина, яка мені найбільше потрібна! — вигукнув чоловічок, простягаючи руки з тремтячими пальцями. — Не можу навіть сказати, наскільки я у всьому цьому зацікавлений!

Шерлок Холмс зупинив візника, що саме проїздив повз нас.

— У такому разі нам краще поговорити в затишній кімнаті, а не на цьому риночному майдані, де віють усі вітри, — сказав він. — Але прошу вас, перш ніж ми рушимо далі, скажіть мені, кому я маю приємну нагоду допомогти?

Якусь мить чоловічок вагався.

— Мене звуть Джон Робінсон, — сказав він, відводячи очі.

— Ні, ні, мені потрібне справжнє ім’я, — лагідно мовив Холмс. — Завжди дуже незручно мати справу з людиною, яка повідомляє вигадане прізвище.

Бліді щоки незнайомця спалахнули.

— Тоді моє справжнє ім’я Джеймс Райдер.

— Я так і думав. Старший служник готелю «Космополітен». Прошу вас, сідайте в кеб, і я незабаром розповім вам усе, що ви побажаєте знати.