Оповідання про Шерлока Холмса

— Що ж зробив Петерсон?

— У перший день різдва він приніс мені капелюха й гуску, знаючи, що мене цікавлять навіть найнезначніші загадки. Гуску ми тримали аж до сьогоднішнього ранку, поки стало ясно, що хоч мороз немалий, її все ж таки краще не гаючись з’їсти. Хто її приніс, той і забрав, і з гускою сталося те, що їй і судилося, а в мене залишився капелюх джентльмена, який загубив свій святковий харч.

— Він не давав оголошення в газеті?

— Ні.

— То як ви можете дізнатися, хто це?

— Лише шляхом умовиводів.

— На підставі цього капелюха?

— Саме так.

— Ви жартуєте! Про що ви можете дізнатись, роздивляючись цей старий, виношений фетр?

— Ось лупа. Вам відомий мій метод. Що ви скажете про власника цього капелюха?

Я взяв капелюх у руки й безнадійно глянув на нього. Звичайнісінький собі круглий чорний капелюх — твердий і незручний. Шовкова підкладка колись була червона, а тепер зовсім зблякла й полиняла. Фабричної марки не видно; як і сказав Холмс, ініціали «Г. Б.» написано збоку нерівними літерами. На крисах світились дірочки для резинки, але самої резинки не було. А взагалі капелюх дуже пом’ятий, брудний, із плямами, хоча впадало в око, що плями ці пробували приховати, замазавши їх чорнилом.

— Нічого в ньому не бачу, — сказав я, повертаючи капелюх своєму другові.

— Навпаки, Вотсоне, ви бачите все. Проте ви не робите висновків з того, що бачите. Ви надто боязкі в своїх умовиводах.

— Тоді скажіть мені, прошу вас, які умовиводи робите ви?

Холмс підняв капелюх і втупився в нього своїм особливим, зосередженим поглядом, властивим тільки йому одному.

— Можливо, цей капелюх менш промовистий, ніж міг би бути, — зауважив він, — проте деякі висновки можна зробити напевне, а ще кілька — із значним ступенем імовірності. Власник капелюха, безперечно, людина дуже розумна; три роки тому він був при грошах, але зараз для нього настали скрутні часи. Він завжди дбав про завтрашній день, але зараз уже не такий передбачливий, бо попустив себе і збіднів, що свідчить про кепську звичку, можливо, пияцтво. Мабуть, цим можна пояснити і те, що дружина його розлюбила.

— Мій дорогий Холмсе!

— Проте він спромігся якоюсь мірою зберегти свою гідність, — провадив Холмс далі, не звертаючи уваги на мій вигук. — Він мало рухається, рідко виходить з дому, зовсім не займається справами; він середнього віку, чуприна в нього сива, він мастить її помадою; кілька день тому він підстригся. Ось найбільш очевидні з тих висновків, що їх можна зробити, дивлячись на його капелюх. До того, схоже, в будинку в нього немає газу.

— Ви, певно, жартуєте, Холмсе!

— Зовсім ні. Невже навіть зараз, коли я повідомляю вам готові висновки, ви не здатні збагнути, як я їх дійшов?