Улюблена пісня космополіта

Айвен тепер біг попереду — йому було легше, бо, крім свого карабіна, він тягнув тільки три автомати.

— Сюди! Сюди! — на ходу кричав він.

За ним услід ми забігли в двір нічим не примітного будиночка, де він постукав умовним стуком у ворота гаража.

Ворота відчинилися, і звідти визирнули напружені обличчя хлопців.

— Виходьте й шикуйтеся в шеренгу по одному! — скомандував Казмо.

Хлопці висипали з гаража і просто в цьому дворику пошикувалися.

— Роздайте зброю! — крикнув до нас генерал і відразу ж знову повернувся до шеренги.

— Наказую вам битися до останнього набою! Наш святий обов’язок відстояти місто! Свобода або смерть!!!

Я здивовано зиркнув на Казмо. Та він був зовсім серйозний, його очі блищали, і цей блиск цілком міг спричинити дрож у кожного з нас.

Казмо почекав, поки кожен у шерензі отримав зброю, потім особисто роздав боєприпаси.

— У нас ще п’ять хвилин, — уже трохи нервуючись промовив Айвен.

— Струнко! — скомандував генерал. — Вацлаве! Ти з першим десятком займаєш позицію наприкінці набережної! Вперед!

Вацлав відрахував десять чоловік, що стояли на початку шеренги, і вони побігли вслід за ним на вулицю.

Щойно тупотіння їхніх ніг стихло, друга десятка на чолі з Тіберієм помчала до головного в’їзду в місто.

— Георгію! — крикнув генерал, і хлопець із татуюванням якоря на передпліччі витягся мов струна. — Ти з третьою десяткою візьмеш під приціл площу святого Лаврентія!

Через хвилину у цьому зарослому виноградом дворику ми залишилися втрьох.

— Ти, — генерал поглянув на мене впритул. — Вибери якийсь високий дах де-небудь у центрі, і, звідти будеш знищувати неприятеля… Виконуй!

— Слухаюсь! — видихнув я і, тримаючи гвинтівку, вибіг з двору. Надворі нікого не було, і знову єдине, що я чув — це були мої власні кроки. Все ще нила спина, та коротка передишка в південному дворику пішла на користь, і я йшов дедалі швидше та швидше в бік свого готелю, час від часу поглядаючи на спокійне безхмарне небо.

Найперше я зайшов до себе в номер, опустив гвинтівку з оптичним прицілом на Айвенове ліжко, а сам присів на своє. І на хвильку забувся, заслухався тишею. Захотілося замкнутися зсередини і перечекати весь цей прийдешній жах, та двері готелю замків не мали. Захотілося хоча б що-небудь зробити, перш ніж лізти на дах і стріляти, хоча б що-небудь, позбавлене сенсу! І я, діставши свій спортивний костюм, перевдягнувся в нього, а штани та футболку, подаровані Айвеном, поклав собі під подушку. Більше я нічого не міг зробити і, взявши гвинтівку й отримані від генерала Казмо тридцять набоїв, вийшов з номера й заліз на плаский дах готелю.

На даху акуратними рядами стояли шезлонги, а в центрі височів невеличкий шаховий столик, на якому лежала шухлядка з фігурами.

Я підійшов до столика, дістав з ящика кілька фігур і розставив їх на намальованій шахівниці.