Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Однак Марко був не таким, щоб одразу ж припинити пошуки. Чим більше перешкод ставало на його шляху, тим рішучіше він діяв.
Портова вуличка сповнювалась криками торговців і пішоходів. Переважно дерев'яні, вкриті соломою будинки стояли так тісно ряд повз ряд, що два чоловіки, розставивши руки, могли б заступити всю вулицю. На вірьовках, прив'язаних до вікон, сохла білизна. Одним своїм кінцем вуличка впиралася в гавань, другий переходив у лабіринт заплутаних стежок. У повітрі стояв запах смаженого м'яса, риби і жарених каштанів. Тут траплялися люди з різних країн, переважно моряки: греки, турки, маври, німці, іспанці. Всі були одягнені в барвисте вбрання. Спокійно йшли курною дорогою віслюки, щедро навантажені найрізноманітнішими товарами; фокусники й співці намагалися привернути увагу перехожих; два літніх ченці з доброзичливою посмішкою спостерігали за галасливою грою хлопчаків — і над усім синів клаптик неба, на якому сяяло сонце, заливаючи ясним світлом один бік вулички і лишаючи в прохолодних сутінках другий.
Та Марко не цікавило це рухливе, нужденне життя.
— Я мушу продовжувати пошуки, — рішуче сказав собі хлопець. — Додому повернусь лише тоді, коли знайду барку. А в думках додав: «Що ж подумає Джіаніна, якщо я прийду так нічого й не узнавши?»
І Марко вирушив у путь, лишаючи на вологому піску свої сліди. Поруч хлюпотіли хвилі, вітер кидав йому в обличчя запах моря. Марко дістався аж до Маломоко, скрізь розпитуючи про те саме: в рибацьких будиночках, у тавернах, конторах, на складах. Розмовляв навіть з робітниками-солекопами, котрі втомлено поверталися кожного вечора додому, байдужі до кораблів і барок.
І вже зовсім смерком, коли сонце сховалось за морем, розкидавши по хвилях і по небу вогнистий жар, Марко повернувся в Сан-Ніколо. На пломеніючому тлі неба різко виділялося дерево з журливо опущеним гіллям. «Везіть мене у Венецію» наказав Марко човняреві, який, поринувши в мрії, лежав на дні човна.
Коли Джіаніна вступила на берег острова Мурано і вдихнула запахи лугів, полів і вистеленого, наче килим, листя, вона трохи повеселіла, і в серці її знову прокинулось почуття впевненості. Наче якийсь голос сказав їй: не бійся, Джіаніна, все буде добре. «А може, коли я повернуся до Венеції, — думала дівчина, — то застану Паоло вже дома — і він тільки сміятиметься з наших страхів».
Джіаніна квапливо проминула розкиданий на пагорбі хутірець месера Кельзі. Тепер вона вже не боялася довготелесого худого чорта, але й зустрічатися з ним не дуже хотіла. Діставшись до будинку своїх батьків, вона побачила в сусідньому садку Ернесто. Він виставив уперед ногу і грів її на сонці.
— Джіаніна, це ти? — гукнув він, почувши її кроки. — Оце зрадіє Джованні! Надовго прийшла?
Слова Ернесто нагадали дівчині про її невеселу справу. Вона сіла поруч нього на лавку і розповіла йому про все. Ернесто задумався. Він ніяк не міг збагнути, як це людина може безслідно пропасти. І щоб отака халепа скоїлася саме із здорованем Паоло!
— Чим я можу вам допомогти? — спитав він. — Адже я тепер каліка…
Болючий клубок знову підкотився йому до горла. Але, побачивши сумне обличчя Джіаніни, він пересилив себе.
— Ось Марко прислав для Джованні одежу й черевики. Він сказав, що вже виріс із цього вбрання, а для Джованні воно зараз підійде.
— Он воно що! — обличчя Ернесто сіпнулося. Джіаніна розіклала речі на лавці.
— Якби Паоло знайшовся… — мовила вона, — тоді все було б добре… Ви погляньте, які гарні черевики застібками!
— Заховай усе, Джіаніна! — грубо обірвав її Ернесто.
Дівчина вражено глянула на нього. Ернесто погладив її по голові.
— Ти гадаєш, що Джованні візьме ці речі? — тихо спитав він.
Дівчина почервоніла.
— Але ж Марко запропонував їх від щирого серця, — несміливо озвалася вона.
— Я знаю, Джіаніна. І все ж таки тобі доведеться віднести все це назад. Скажеш Марко, що я сам куплю Джованні нову одежу. Завтра ж куплю! Але зроби це так, щоб він не образився! Може, він і зрозуміє мене, — замислено додав Ернесто.
Джіаніна не знала, що й відповісти. Та турбота за Паоло швидко витіснила з її голови думки про одежу. Дівчина зайшла в будинок і приготувала для себе й для Ернесто легенький сніданок. Поївши, вони прикинули, що робити далі. Батько Джованні був тієї думки, що дівчині треба піти в обід до майстра Бенедетто і розпитати його про чорну барку. Більше він нічого не міг їй порадити.