Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Він глянув на Джованні і раптом пригадав, що це обличчя з тонкими рисами він уже бачив у майстра Бенедетто.
— Ви капітан Матео? — відкашлявшись, спитав Марко.
В очах капітана спалахнули веселі іскорки.
— Ти допитуєш мене, сину, наче його світлість член Верховного суду, — мовив він і злегка вклонився… — Я капітан Матео. Чим можу бути корисним?
Джіаніна не витримала і посміхнулась, але одразу ж знову посерйознішала.
— І чорна барка належить вам? — вперто розпитував далі Марко.
Очі капітана посуворішали. Він підійшов до хлопця і поклав йому руку на плече.
— Ану, кажи, що тобі треба, хлопче. З капітаном Матео так не розмовляють навіть вельможі.
Марко ледь не вибухнув гнівом. Але широка рука капітана легенько стиснула йому плече; спокійні, розумні очі з батьківською доброзичливістю дивилися на нього. Вони, здавалось, промовляли: «Не хвилюйся, хлопче!» 1 Марко стримався.
«Все, він робить не так, як треба, — подумала Джіаніна — І Джованні мовчить».
— Капітане Матео, — сказала раптом вона. — Нас так турбує… і майстер Бенедетто теж казав… — Дівчина відчула, що її очі наповнюються слізьми. Схлипуючи, вона спитала: — Скажіть нам, де Паоло?
Більше Джіаніна не змогла промовити жодного слова. Їй навіть забракло сили витерти залите слізьми обличчя. В тих сльозах вилився весь біль минулих днів.
Капітан Матео підійшов до вікна, майже закривши його своєю могутньою постаттю. «Так, ось у чому справа! — думав він. — Вони хочуть знати, що сталося з Паоло. Ех, коли б я сам це знав! Чому він стрибнув у воду?» Капітан затарабанив пальцями по шибці.
— Не плач! — сказав Джованні.
— Я розповім вам, як усе трапилось. Але ви мені спершу пообіцяйте, що ні з ким не будете говорити про це. Звичайно, окрім майстра Бенедетто.
Він уважно, ніби вивчаючи, подивився на кожного з юних друзів. Ті мовчки кивнули головами. Глибока тиша запала в кімнаті.
— Власне, хто він такий, оцей Паоло? — спитав капітан, перш ніж почати свою розповідь. — Чому він прийшов до П'єтро Бокко? Він мені сподобався. Можете повірити.
— Я його послав до П'єтро Бокко, — тихо мовив Марко. — П'єтро Бокко мій дядько, а Паоло служить у нашому домі. — В свідомості хлопця почуття власної вини виросло до неймовірних розмірів.
Капітан Матео прочитав на обличчі Марко вираз муки. Роздратування, яким він пройнявся до нього в перші хвилини, тепер зникло.
— Звідки ж тобі було знати, що станеться? — сказав він. — Не докоряй собі!
— Паоло — наш друг, — сказав Джованні.
— Він міг би стати й моїм другом. — Капітан Матео дивився кудись понад головами дітей. — Чи ви, може, не вірите? Ось гляньте. — Він показав на своє обличчя. — Це сліди його кулаків. І все ж таки я кажу: Паоло міг би стати й моїм другом. — Він майже благально дивився в обличчя своїм гостям. Йому хотілось, щоб вони повірили в його слова.
— Та скажіть же нам, що трапилось! — з відчаєм вигукнула Джіаніна. — Ви говорите про Паоло так, начебто він ніколи вже не повернеться. Скажіть, капітане Матео: він ще живий? Ні, я не плачу!
Вона змовкла, хоч по її щоках котилися сльози.
Капітан важко опустився на лавку і почав розказувати про штормову ніч у лагуні — спочатку обережно підбираючи слова, але поволі все дужче й дужче запалюючись і підсилюючи свою розповідь рішучими жестами. Він не сказав лише про те, що віз тоді для П'єтро Бокко заборонений вантаж.
— Ви гадаєте, він вибрався на берег? — спитав Марко, коли капітан, нарешті, замовк. Матео хитнув головою.
— Я буду розшукувати його. Не сумуйте. Одного чудового дня ваш Паоло знайдеться. Можете відвідувати мене завжди, коли вам забажається.
САМОТНІСТЬ
Минула не одна ніч і не один день.
За вікнами народжувався ранок. Стояв листопад 1268 року. Тумани розкинулись над землею й водою, повзли-піднімалися по крутих берегах, по стовбурах дерев, по стінах будинків.
Марко був сам у кімнаті. Після зустрічі з капітаном Матео хлопець часто залишався сам. Він ще двічі, нічого не сказавши Джіаніні, ходив до Матео, розпитував, чи той, бува, не дізнався чогось нового. Але всі сподівання виявилися марними. Одне тільки повідомив хлопцеві капітан: йому вдалося встановити, що на берег острова Лідо не викинуло жодного трупа…
Марко сів до столу і без апетиту з'їв сніданок. Він мовчки дивився, як служниця Марія прибирала з столу. Потім вийняв письмове приладдя, взяв гусяче перо і спробував записати свої думки та спостереження. До ченця Лоренцо він ходив тепер нерегулярно, і старий гнівався на нього. Але свої заняття він занедбав не через те, що втратив цікавість до науки, а тому, що П'єтро Бокко якнайсуворіше наказав йому відвідувати Лоренцо. Хлопець інстинктивно відчував, що інтерес П'єтро Бокко до його навчання менш за все пов'язаний з турботою про його успіхи.