Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
В кухні брязкотіла посудом Люція — його дружина. Звуки, до яких Матео уже давно звик, сьогодні чомусь непокоїли його й дратували. Десь глибоко в душі він усвідомлював, що причиною роздратування була нічна подія, але ніяк не хотів признатися собі в цьому. Останнім часом він взагалі став часто замислюватись над своїм життям.
«Старієш, капітане Матео?» питав він себе.
Матео заплющив очі і задрімав. В напівсні перед ним спливали картини минулого.
Коли Матео було вісімнадцять років, він найнявся матросом на торговий корабель і залишив рідне місто. Поминувши Сіцілію, судно взяло курс на французький берег. Корабельні сухарі припали юнакові до смаку, він, бавлячись, виконував важку роботу. Уже тоді рідко хто зважувався затівати з ним сварку, та й сам Матео не чіпав нікого. Вони пробули вісім днів у порту Массалія, а звідти рушили в іспанські води. Жахливий шторм, що налетів з Африки, гарячий і нестримний, кинув корабель на скелі крутого берега. Врятувалось лише двоє: Матео і штурвальний. Молодий матрос подався пішки через Іспанію і, врешті, після найрізноманітніших пригод став солдатом гвардії іспанського короля.
Туга за рідним містом, за батьками і Люцією, яка тоді була ще дівчиськом, знову привела його в Венецію. Після смерті батька він продав його майстерню і. придбав собі вантажну барку. Люція стала його дружиною.
Як це було давно! І як він пам'ятав усе! Чи й справді він нічого не досяг у своєму житті? Під час морської війни з генуезцями, коли над республікою нависла грізна небезпека, він був одним з найхоробріших матросів і наганяв жах на ворожих солдатів. А ким він став тепер? Людиною, котра вимагає, щоб її називали капітаном? Марнолюбним диваком? Йому п'ятдесят років, його ще не покинула сила й кмітливість, його наказу підкоряється зграя контрабандистів. Вельможі, користуючись його послугами, беруть його під свій захист. Капітан Матео!
Надворі сяяло сонце. Чорна барка спокійно погойдувалась на хвилях у бухті.
Що йому завадило стати капітаном на гордому венеціанському фрегаті? Хіба він менше розумівся в морській справі, ніж декотрі з тих, що звалися капітанами?
Так, все було б інакше, якби він був сином багатого патриція! Та чи варто думати про це? Хай йому чорт!
Міцний ранковий сон погасив думки й спогади. Коли Люція відчинила двері і гукнула його, то у відповідь почула лише гучне хропіння. Вона повернулась назад у кухню і з жалем здвигнула плечима.
— Доведеться вам ще зачекати, — сказала вона Марко, Джованні й Джіаніні, які, з'явившись до неї, сказали, що вони будь-що мусять поговорити з капітаном Матео, бо йдеться про дуже важливу справу.
— Але що ж вам треба? — знову спитала Люція, натираючи піском і оцтом мідяний казан, який уже блищав, немов дзеркало. — Якщо ви розповісте мені, то, може, я й розбуджу його…
— Нас послав майстер Бенедетто з Мурано, — вихопилось у Джіаніни.
— Майстер Бенедетто? І одразу аж трьох посланців? — Люція, ледь стримуючи посмішку, поставила казан на стіл і витерла руки.
— Тоді я спробую його розбудити, — мовила вона, обеззброєна наполегливістю дітей. — А ви поки що посидьте!
Через кілька хвилин Люція повернулась до кухні.
— Його розбудити не так легко. Вже як спить, то спить. Але я передала ваше прохання. Потерпіть ще трішки, зараз він вас покличе.
Раптом почувся гучний оклик:
— Заходьте!
Всі троє поспішно зайшли до кімнати. Капітан Матео стояв посеред спальні, його могутня постать і набрякле обличчя злякали Джіаніну. Справді, вигляд у нього був грізний. Праве око геть запливло, і, здавалося, люто поблискувало крізь щілинку на юних друзів.
Перший острах минув, як тільки капітан почав говорити. В його словах відчувалась властива йому добродушність.
— Підійдіть ближче! — наказав він. — Яка ж красуня прийшла до нас у гості! Як тебе звати, донечко?
— Джіаніна! — сказала дівчина й зітхнула з полегшенням.
— А вас, герої? — обернувся капітан до хлопців.
Трохи спантеличені його раптовим запитанням, ті промовили один за одним: «Марко», «Джованні».
— Джіаніна, Марко, Джованні, — повторив капітан Матео. — Тепер я, принаймні, знайомий з вами. А зараз скажіть мені, в чому річ? Нащо ви стягнули мене з ліжка?