Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Я мовчав. Не стане ж пан хвалити мене, як Антоніо Тульпі, за те, що я можу підробити чий-небудь підпис.
Ні, він хвалити мене не збирався, а звелів мені марно себе не переобтяжувати.
— Серед моряків мало каліграфів, — сказав він, усміхаючись. — Пиши так, як ти пишеш звичайно, не намагайся копіювати мій почерк. Мені важливо, щоб корабельний журнал вели дбайливо. Більше мене ніщо не турбує.
Я захоплено взявся до роботи. Якщо так, я постараюсь писати якнайакуратніше.
Працював я зараз уже машинально, не задумуючись над тим, що переписував. Лише інколи, коли втомлювалась рука чи потрібно було загострити перо, я зупинявся і перечитував написане. Так, наприклад, у четвер, 13 вересня, в адміраловому щоденнику було записано таке:
«Тим самим шляхом пройшли на захід 33 ліги. Течія супротивна».
А поруч дописано:
«До журналу занести 28 ліг».
17 вересня пан відзначає у щоденнику, що вода в Морі-Океані майже прісна, погода сприятлива і тиха, і все це свідчить, що ми наближаємося до землі. І тут дописано:
«Заносити до журналу не слід».
Боже мій, боже! В який раз я вже одержую підтвердження того, що у найважчі свої хвилини пан знаходить у собі сили вести спостереження над Північною зіркою або наявністю у воді солі. Жаль тільки, що все це він залишає при собі, а не відкриває усіх таємниць нам, як це завжди робив на кораблі синьйор Маріо, а в Генуї — наш добрий синьйор Томазо. Занісши всі потрібні записи до журналу, я пішов нагору — розшукати Орніччо або хоча б синьйора Маріо, щоб вони розтлумачили мені все незрозуміле. Навіщо адміралові знадобився цей подвійний рахунок віддалей…
Одначе друг мій, стрівшись зі мною на палубі, вислухав мене і заявив, що інакше пан чинити й не може.
— Тільки ти поменше мели язиком про все це, — додав Орніччо. — Не всі так сліпо довіряють адміралу, як ми з тобою! Адже ж адмірал присягався Христом і Мадонною, — пояснив Орніччо, — що ми ось-ось доберемося до Індії. Він і зазначає менші віддалі, щоб марно не розбуркувати команду. А записи, звичайно, не повинні вестися його рукою: якщо, бува, хтось запідозрить, що він неправильно вів корабельний журнал, він завжди зможе звинуватити іншого!.. Ні, ні, Ческо, — закричав Орніччо, побачивши, певно, моє засмучене обличчя, — я пожартував. Просто пан наш, адмірал, хоче, щоб він, лише він один, був першовідкривачем західного шляху в Індію… Ось наш журнал і повинен збити з пантелику тих, хто надумає рушити слідом за адміралом!
— Ага, це ти про португальців! — зітхнув я полегшено. — А звідкіля їм дізнатись, що записано у нашому журналі?.. А втім, у нас у командах є і баски, і галісійці, а в них багато родичів у Португалії. Обережність, звичайно, не завадить…
Орніччо уважно подивився на мене, а потім, мов маленького, погладив по голові.
— Ти добрий і розумний хлопець, — сказав він ласкаво, — сам додумаєшся до всього! І тобі зовсім нема потреби звертатися до мене з розпитами.
Я, щоправда, збирався розпитати ще й синьйора Маріо про відхилення компасної стрілки, відзначене у щоденнику пана, але мене так втішила думка Орніччо про мене, що я вирішив розмови далі не вести.
Розділ VII
АДМІРАЛ І МАТРОСИ
Оскільки король і королева пообіцяли щорічну пенсію — десять тисяч мараведі[57] тому, хто перший помітить жадану землю, а адмірал від себе обіцяв щасливцеві ще й куртку, шиту сріблом, матроси тепер неохоче змінювалися з вахти.
Щодня ми бачили нові ознаки близької землі, і кожен сподівався на те, що саме йому випаде щастя отримати обіцяну нагороду.
26 вересня, як зайшло сонце, синьйор Пінсон з «Пінти» окликнув адмірала і оповістив його, що побачив землю.
Усі команди на трьох кораблях за наказом своїх командирів стали на коліна і заспівали «Gloria in excelsis»[58].
Земля виднілась на південному заході, і ми всі бачили, як вона з'явилася.
Адмірал звелів змінити курс кораблів, щоб до неї наблизитись.
Вона лежала на обрії зеленою смугою, а над нею палахкотіли золоті дахи палаців та храмів. Це, певно, і була казкова Індія або, можливо, країна Манджі, що її описав Мендевілль.
Багатьом матросам і солдатам з «Санта-Марії» захотілось з цієї нагоди скупатися в янтарних водах океану.
Але вже наступного ранку ми переконалися, що були введені в оману осяяними сонцем хмарами. Обманувшись у своїх сподіваннях, команда почала ремствувати. Матроси, коли адмірал проходив повз них, простягали до нього руки, вкриті мозолями і роз'ятрені морською водою. Вони галасували і вимагали свою частку вина, яке вже біля двох тижнів не видавали команді на «Санта-Марії».
57
Мараведі — грошова одиниця вартістю біля 1/2 копійки.
58
«Слава Всевишньому» (лат.).