Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Що ви робите, сір? — різко спитав Діамант.

— Витягаю меча, аби відітнути голову цього клятого ішака, — жахливим голосом відповів Тіріан. — Відійди-но, дівчино!

— Ні, ні, благаю вас, ні, — кинулася на захист Вертя Джил. — Ви не повинні цього робити! То була не його провина! Він не винний і кається в тому, що накоїв! Він дуже гарний віслючок, звати його Верть, а руки мої оповивають його за шию.

— Джил, — промовив до неї Тіріан, — серед усіх моїх підданих ти — найхоробріша і найобізнаніша в лісовій справі, але, разом із тим, найзухваліша та найнеслухняніша. Що ж, нехай живе. Що ти можеш сказати на своє виправдання, віслюче?

— Я, сір? — почувся голос віслюка. — Мені, звичайно, дуже шкода за те, що я накоїв. Але облизян казав, що то Аслан хоче, аби я напнув на себе ту шкуру, а я гадав, що йому видніше, адже він набагато розумніший за мене. Я тільки робив те, що мені веліли. І зовсім несолодко мені було тут, у хліву. Я навіть не знаю, що відбувалося там, за його межами, бо мене випускали назовні лише іноді, на кілька хвилин і тільки уночі. А іноді вони забували мене навіть напоїти.

— Сір, — втрутився Діамант, — гноми підходять ближче. Чи бажаємо ми із ними зустрітися?

Тіріан розмірковував хвилину, а потім зненацька голосно розсміявся. Після цього він заговорив, але вже не шепотом:

— Клянуся гривою Лева! — вигукнув він. — Щось у мене зовсім клепки розсохлися. Чи бажаємо ми зустрітися із ними? Звичайно, ми із ними зустрінемося! Ми тепер із ким завгодно можемо зустрітися! У нас є віслюк, якого ми можемо їм пред’явити. Нехай бачать, чому вони поклонялися та чого боялися. Ми покажемо їм, у чому полягав задум облизяна. Таємниця його вже не є таємницею, що геть усе міняє. Завтра облизян бовтатиметься на найвищому дереві в Нарнії. Годі переховуватися, шепотітися та ховатися. Де ці чесні гноми? У нас для них є гарна новина!