Світло чорної свічки

Похитуючи головою, Кракмеєр спостерігав за в'язнем, потім докірливо глянув на Крапа і наморщив носа. Знову повернувся до Кляйнерта й кисло спитав:

— Краще? Дуже добре. А тепер послухайте, що я вам приніс. Ви, здається, любите музику, чи не так?

Крап нічого не міг збагнути. Він стояв непорушно й дурнувато дивився на начальника, який зник на мить у сусідній кімнаті і відразу повернувся. Двері за собою він залишив напіввідчинені.

— Отак,— сказав він і схопився рукою за бік, де діймала його печінка.

В цю мить поруч залунала мелодія. Хтось несміливо заграв на флейті дитячу пісеньку про карлика, що стояв на одній нозі. В мелодії кілька разів закрадалася фальшива нота, але відразу її виправляли.

Кракмеєр погойдував у такт мелодії своєю вузькою головою. Він удавав, що захоплений піснею, але в'язня не спускав з ока.

— Ні, ні,— зашепотів Кляйнерт. Дитяча пісенька ніби зняла з нього втому. Руки, що тримали порожнього ковпачка, тремтіли.

— Як легко можна зробити людині приємність! Ви раді, так?— простогнав Кракмеєр. І скривився, ніби у нього почалася різь у животі.

— Ще раз? — спитав дитячий голосок із суміжної кімнати.

— Авжеж, моє ангелятко, моя крихітко, якщо ти знову зможеш так гарно! — гукнув Кракмеєр.

Кляйнерт, зачувши голос дитини, відразу підхопився. Безгучно поворушив губами, нарешті скрикнув.

— Анні!

Почата мелодія враз стихла.

— Так, дідусю! Це я для тебе... дідусю?

У дверях з'явилася кругловида дівчинка років шести в легенькому платтячку. Біляві її кіски були заплетені червоними стьожками. Круглими очима дивилася дитина на в'язня.

— Ти хворий, дідусю?

За спиною в дівчинки виринула якась жінка й потягла її у глиб кімнати. Кракмеєр зачинив двері. Однаково було чути, як жінка вмовляє дитину.

Кляйнерт опустився на стілець.

— Навіщо це? — спитав він тихо, не глянувши на обох гестапівців.— Чому вона тут?

Кракмеєр впритул підступив до нього й поклав руку йому на плече.

— Щоб ви допомогли милому маляті, Кляйнерте. Психічно хворий дід, а це, як відомо, погано позначається на онучці. У нас є лікарі, які негайно відішлють Анні до відповідного закладу. Спадкові вади, розумієте... Проте цього може не бути, якщо ви доведете, що ваш мозок функціонує нормально.

Дівчинка заграла знову. Звуки, ніби пташки, боязко пурхали довкола. Кляйнерт зсутулився.

— Запитуйте!

Кримінальний радник похмуро кивнув своєму підлеглому.

— Скінчите — зайдете до мене. Я буду поряд.

Минула рівно година, і Крап заніс кримінальному радникові протокол допиту. Як і сподівався гауптштурмфюрер, у ньому не було ніяких важливих новин. Зв'язківцями Кляйнерт назвав Вальтера Брухмана і ще двох монтерів з диверсійної групи, що діяла на заводі Юнкерса. Одне слово, його свідчення тільки підтвердили те, що було вже відомо. Шляху до Чорної Свічки вони не вказували.

Швидкий поїзд, що мчав до Берліна, не був переповнений. Кракмеєр з Крапом легко знайшли вільне купе у вагоні першого класу. Хоч свідків і не було, розмова між ними не клеїлася. Асистентові делікатні спроби зав'язати діалог не мали успіху. Його начальник поринув у вивчення газети.