Світло чорної свічки

Він підкрався до вікна. Воно було без шиби, дрібна сітка боронила приміщення від комашні, що густо летіла на світло. Будинок не мав підмурівка, і очам Лауренца легко відкрилася уся кімната. Під стелею тьмяно світила гасова лампа, а по кутках клубочилися сутінки. Збоку стояла рація, на щитку якої жевріло, наче сигарета, крихітне вічко. Біля апарата сидів темношкірий чоловік в арабському одязі. Дужка з навушниками сповзла йому на шию. Перед ним стояв бородань без білої накидки, одна рука у кишені, друга тримала склянку з якимсь напоєм. Він неначе умовляв темношкірого, той незворушно слухав, потім здвигнув плечима і щось коротко відповів, хитнувши головою у бік рації.

«Ліпше було б піти на курси французької мови, ніж займатися боксом»,— спересердя лайнувся Лауренц. Він ні слова не добрав з їхньої суперечки. Проте спогад про ті вечірні тренування, коли спритно лазив по канатах і щосили гамселив кулаками набиті піском мішки, напоумив його на одне рішення. «Юначе,— вчив його тоді тренер,— на відстані можуть битися боксери, в яких довгі руки, тобі ж слід тримати противника якомога ближче біля себе».

Згадавши про самовідданого робітника — спортсмена Гappi, який жодним словом не дорікнув за те, що його вихованець добровільно записався в рейхсвер, Фред мимоволі посміхнувся.

Голос бороданя зазвучав гучніше. Лауренц ще раз глянув крізь густу дротяну сітку в кімнату й завернув за ріг будинку. Двері знадвору були не замкнені. Він увійшов до напівтемного приміщення, де пахло згірклим лоєм та прянощами. У світлі, що проникало крізь напіввідхилені двері суміжної кімнати, побачив полицю з пляшками, консервами.

«Крамниця»,— майнуло в голові.

— Салам алейкум, друже,— мовив Лауренц притишено, але й так, щоб його почули.

Бороданя мов обухом по голові вдарили. Правиця машинально сіпнулась за револьвером, що висів на боці. Він миттю крутнувся і, тримаючи напоготові зброю, ошелешено втупився в німця. Чоловік біля рації, що був, очевидно, власником крамниці, налякався не менше, але, змірявши поглядом непроханого гостя, враз заспокоївся.

— Ахлан васахлан,— одказав він і знову сів, і далі зацікавлено оглядаючи прибулого.

Ельзасець, як і раніше, стояв, прикипівши очима до німця. Дуло револьвера дивилося Лауренцу прямо в груди.

— Що ви тут загубили?

Лауренц поглянув спочатку на зброю, потім у вічі бороданеві. Той неохоче заховав револьвера до кобури.

Крамар підвівся, подибав до шафи, що стояла в кутку кімнати, й повернувся з повним келихом.

— Ну? — квапив бородань.

Лауренц спершу взяв поданий йому напій, надпив трохи. Прозора рідина пахла кокосовим молоком.

— Ваші люди врятували мені життя, мосьє. Я дякую вам. Тепер я б хотів з вами зазнайомитись ближче. Що скажете на це?