Світло чорної свічки

Витягти вперед руку, Кракмеєр повільно піднімав зброю. Як і штандартенфюрер, він зробив три постріли, тільки без пауз, раз за разом. Мюллер нетерпляче випнув уперед підборіддя.

— Одинадцять, одинадцять, дванадцять! — сповістив гучномовець.

— Стонадцять чортів! — лайнувся Мюллер і подивився на кримінального радника, як на фокусника з вар'єте, якому пощастило утнути приголомшливу штуку, — Вітаю! — Він клацнув запобіжником і ступив на лінію вогню,— Ви, здається, вже замовили квитки на літак до Мадріда? Дуже добре.

Цього разу він відстріляв також без пауз, а потім, ніби між іншим, мовив:

— Нарешті прийшла сьогодні вранці звістка від Саласона. Той певен, що Чорна Свічка живий. Ну? — він зосереджено глянув на гучномовець.

— Сім, сім, вісім! — повідомив Крап.

Мюллер сердито подивився на свого револьвера.

— На металобрухт! — буркнув він і повернувся до Кракмеєра.— Дайте-но свого, гауптштурмфюрере. Гм, цілком інша річ. Так ось, на Крапа більше не розраховуйте. Ми хочемо доручити йому завдання в Остпарку[5].

Він довго цілився, після кожного пострілу робив глибокий віддих.

— А кого дасте мені замість нього? — спитав Кракмеєр, хоч відповідь знав наперед.

— Наскільки я вас знаю, поки що ви легко впораєтеся самі. В Мадріді розвідайте, хто ще знав Лауренца. Можливо, він бував занадто говіркий. Розумієте?

— Вісім, десять, десять! — долинуло з гучномовця.

Мюллер удав, що не почув, і повернув пістолета Кракмеєрові.

— Без допомоги вас не зоставимо. Уже дано вказівку Кнуспелю. Віллі Кнуспель. Ви ж його знаєте, шофер з нашого посольства. І щоб не забути. Фаріанове застереження й далі стосується всіх без винятку. Ще будуть запитання?

Кракмеєр мовчки хитнув головою. Якусь мить він стояв, опустивши руки, потім вийняв магазин з пістолета і заходився замислено набивати його патронами з розпочатої коробки, що лежала на бар'єрі. Ступив на вогневу лінію, одначе штандартенфюрер махнув рукою.

— Ви вільні, гауптштурмфюрере! На Крапа не чекайте. Перед відльотом зв'яжіться із штурмбанфюрером доктором Шлегелем. Він дещо приготував для вас. Хайль Гітлер!— Мюллер таємниче посміхнувся услід кримінальному радникові.

А через кілька хвилин Кракмеєр стояв на вулиці. Вартовий у будці навіть не удостоїв його привітанням. Не ждала на нього й машина, щоб відвезти на вокзал. Спроквола йшов він повз темні смердючі підворіття, стоси ящиків з-під городини, повз не дуже принадні вітрини магазину, на дверях якого стояло: «Німецька торгівля». Він дибав наче сонний. Не чув, як повз нього проїжджали, скрегочучи, трамваї, як плакала дитина на краю тротуару. Жоден з небагатьох перехожих не звернув на нього уваги. Замислений старий чоловік, та й тільки. Кого нині ще не обсіли клопоти!