Знаменитий детектив Блюмквіст
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966–661–640–8
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Знаменитий детектив Блюмквіст». Краткое содержание книги:
— Та цить! — сказав Андерс. — Ми ж не сліпі, самі бачимо!
Бійка скінчилася. Дядько Ейнар і Блідий стояли перед комісаром. Відразний лежав поряд на землі.
— О, кого я бачу! — вигукнув комісар. — Та це ж Артур Берґ! Яка приємна несподіванка!
— Кому приємна, а кому ні, — сказав Блідий, позираючи спідлоба.
— Таки правда, — погодився комісар. — Що ти скажеш, Сантесоне, ми спіймали самого Артура Берга!
«Добра ж у нього, видко, пам'ять, що він згадує всі прізвища», — подумав Калле.
— Ходи сюди, Калле! — покликав комісар. — Тобі, певне, буде приємно знати, що з твоєю допомогою нам пощастило спіймати одного з найнебезпечніших злочинців у нашій країні!
Навіть Артур Берґ звів брови, побачивши Калле, Андерса і Єву-Лотту.
— Треба було зробити так, як я спершу намірявся: постріляти цих вилупків, — сказав він спокійно. — Ніколи не варто робити людям добро, завше через це маєш самі неприємності.
Відразний розплющив очі.
— А ось іще один знайомий і постійний клієнт поліції! Слухайте, Йомене, ви ж начебто хотіли стати чесною людиною — здається, так ви мені заявили, коли ми зустрічалися востаннє.
— Так, але я спершу хотів розжитися на невеличкий капітал. Без грошей чесним не станеш, пане комісаре!
— А ви? — комісар обернувся до дядька Ейна-ра. — Ви вперше ступили на слизьку стежку?
Дядько Ейнар опустив очі.
— Так, — сказав він. Тоді злісно глянув на Калле. — Принаймні раніше я не попадався. І тепер був би викрутився, якби не цей знаменитий детектив Блюмквіст!
Він видушив із себе щось схоже на усміх.
— А тепер погляньмо, де коштовності. Сантесоне, зазирни в машину. Вони мають бути десь там.
Авжеж, бляшана коробка була в машині.
— У кого ключ? — спитав комісар.
Дядько Ейнар неохоче віддав ключа. Решта всі напружено чекали.
— Зараз побачимо, — сказав комісар, крутнувши ключем.
Вічко відчинилося.
Зверху лежав аркушик паперу, а на ньому красувався напис великими літерами: «Таємні папери Білої Троянди». Комісар з дива аж рота роззявив. Решта всі теж. Артур Берґ ненависно позирнув на дядька Ейнара.
Комісар понишпорив у коробці, але, крім паперів, камінчиків та ще якогось непотребу, там нічого не було.
Перша не витримала Єва-Лотта. Її веселий лукавий сміх став ніби гаслом для Калле та Андерса. Вони теж зареготали. Всі троє так сміялися, що аж стогнали й трималися за животи.
— Що це напало на дітей? — розгублено спитав комісар. А тоді обернувся до Артура Берґа: — Отже, ви вже встигли сховати вкрадене. Нічого, ми все з вас витрусимо.
— Не… не треба… не треба нічого витрушувати, — насилу вимовив Андерс, давлячись сміхом. — Я знаю, де коштовності. В нижній шухляді шаховки, що стоїть на горищі.
— А де вони це взяли? — показав комісар на коробку.
— У верхній шухляді!
Єва-Лотта раптом замовкла і опустилася на узбіччя канави.
— Гляньте, дівчинка, здається, зомліла, — сказав поліцай Б'єрк і підвів Єву-Лотту. — Воно й не дивно!
Єва-Лотта поволі розплющила блакитні очі.
— Авжеж не дивно, — прошепотіла вона. — Я ж бо за цілий день з'їла тільки одну булочку.
Знаменитий детектив Блюмквіст лежав горілиць під грушею. Атож, тепер він був не просто Калле, а знаменитий детектив. Про це писала навіть газета, що її він тримав у руці. В заголовку стояло: «Знаменитий детектив Блюмквіст», а під ним знімок. Звісно, знімок мав би зображати літнього чоловіка з чіткими зморшками й пронизливим поглядом. Але нічого не вдієш, із газети дивилося обличчя, що дивовижно скидалося на Калле. Були там і Євин-Лоттин і Андерсів знімки, щоправда, трохи нижче.
«Ви помітили, юначе, — звернувся пан Блюмквіст до свого уявного співрозмовника, — що вся перша сторінка присвячена тій дріб'язковій історії з краденими коштовностями, яку я легко розплутав у вільну хвилину?»
О, так, уявний співрозмовник, звісно, помітив це й не знаходив слів, щоб висловити своє захоплення.
«Пан Блюмквіст, мабуть, одержав велику винагороду?» — сказав він.
«Авжеж, — погодився пан Блюмквіст, — я таки дістав купу грошей… хм, тобто, я хочу сказати, чималу суму, але я поділився з панною Лісандер і паном Бенґтсоном, що неабияк допомогли мені викрити злочинців. Одне слово, ми поділили десять тисяч крон, що їх прислав нам банкір Естберг».