Знаменитий детектив Блюмквіст
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966–661–640–8
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Знаменитий детектив Блюмквіст». Краткое содержание книги:
— Торік, як ми спіймали злодіїв, ви так не козирилися, — сказав Калле і спересердя плюнув. — Тоді ніхто не нарікав на детектива Блюмквіста!
— І тепер ніхто не нарікає, — мовив Андерс. — Але ж ти й сам гаразд розумієш, що таке трапляється раз на віку. Наше містечко існує від чотирнадцятого сторіччя, і за весь час, скільки я знаю, в ньому не було ніяких злочинців, крім тих трьох заблуд. Та й то вже минув цілий рік. А ти й далі лежиш під грушею і розв'язуєш кримінальні загадки. Калле, голубе, кинь ти сушити собі голову! Запевняю тебе, що не скоро в нас знову з'являться злочинці!
— До того ж на все свій час, — завважила Єва-Лотта. — Коли на злочинців полювати, а коли робити котлети з Червоних Троянд.
— Саме так, котлети! — радісно вигукнув Андерс. — Бо Червоні Троянди знов оголосили війну. Допіру Бенка приніс їхнє послання. Ось читай!
Він витяг з кишені великий аркуш паперу й подав його Калле. І Калле почав читати:
«Війна! Війна!
Недоумкуватому ватажкові злочинної зграї, що зве себе «Білою Трояндою».
Доводжу цим до відома, що в цілій шведській землі в жадного селянина навіть поросяти нема такого дурного, як ватажок Білої Троянди. На доказ подаю хоч би такий приклад: коли вчора той покидьок людства зустрів посеред майдану нашого великодушного й шанованого від усіх ватажка, то вищезгаданий покидьок не вступився з дороги, а зі страшенних дурощів штовхнув нашого шляхетного, уславленого ватажка й завдав йому тяжких образ. Таку ганьбу можна стерти тільки кров'ю.
Починається війна Червоної і Білої Троянд, і смерть поглине тисячі тисяч душ і понесе їх у своє темне царство.
Шляхетний Сікстен, ватажок Червоної Троянди».
— Ну, ми вже їм дамо гарту! — сказав Андерс. — Підеш із нами?
Калле радісно всміхнувся. Хто б це добровільно відмовлявся від такої цікавої розваги, як війна Троянд! Вона вже не один рік скрашувала їм літні канікули, що без неї напевно були б трохи одноманітні, їздити на велосипеді, купатися, поливати ягоди, виконувати всілякі батькові доручення в крамниці, вудити рибу, сидіти в Євиному-Лоттиному садку і грати в футбол — та хіба ж цим заповниш усі дні! Адже літні канікули довгі-предовгі…
Авжеж, літні канікули, на щастя, довгі. Калле вважав, що це найбільший винахід на світі. Аж дивно, що дорослі додумалися до такого. Як вони дозволяють дітям два з половиною місяці гуляти собі на сонечку й не морочити голови Тридцятилітньою війною та іншими премудрощами! Вже куди цікавіша війна Троянд.
— Ще б пак! Звісно, піду, — сказав Калле.
Останнім часом виникла така скрута на злочинців, що знаменитий детектив Блюмквіст був тільки радий взяти недовгу відпустку й віддатися почесній війні Троянд. Та й цікаво побачити, що цього разу вигадають Червоні Троянди.
— Я, мабуть, зараз піду на розвідку, — запропонував Андерс.
— Іди, — сказала Єва-Лотта. — А ми вирушимо за півгодини. Я тільки спершу кинджали нагострю.
Це звучало значуще й страшно. Андерс і Калле радісно кивнули. Єва-Лотта вояк хоч куди, на неї можна покластися!
Під кинджалами, що їх треба було нагострити, малися на гадці всього лиш пекареві ножі, а все ж таки! Єва-Лотта обіцяла татові покрутити точило, поки йтиме гуляти. Стояти на пекучому сонці й крутити велике точило — тяжка робота, але як уявити собі, що ти гостриш зброю на війну, то відразу стає легше.
— «…і смерть поглине тисячі тисяч душ і понесе їх у своє темне царство!» — мурмотіла Єва-Лотта сама до себе, так пильно крутячи точило, що аж піт їй виступив на лобі, а на скронях позакручувалися русяві кучерики.
— Що ти сказала? — спитав пекар і підвів очі від точила.
— Нічого.
— Значить, мені вчулося? — він попробував пальцем вістря. — Ну, біжи!
І Єва-Лотта побігла. Вона вмент прошмигнула через дірку в огорожі між садками. Там уже віддавна бракувало однієї штахетини і, напевне, бракуватиме й надалі, поки це залежатиме від Єви-Лотти й Калле. Діркою ж бо так зручно лазити!
Бакалійник Блюмквіст, що дуже любив лад, казав, бувало, пекареві Лісандерові, коли вони літніми вечорами сиділи в пекаревій альтанці:
— Слухайте, сусіде, чи не полагодити нам огорожу? Якось аж дивитися негарно.
— Та зачекаймо вже, поки наші діти доростуть до того, що застрягатимуть у дірці, — казав пекар.
Хоч Єва-Лотта завзято поглинала булочки, а однаково була худа, як тріска, й легко пролазила в дірку.