Знаменитий детектив Блюмквіст
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966–661–640–8
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Знаменитий детектив Блюмквіст». Краткое содержание книги:
Червоні Троянди страшенно нудилися. Що це за нова мода в Білих Троянд підписати мир, коли війна так цікаво почалася! Подумати тільки, доброї вільно відмовитися від такої розваги!
— Я гадаю, що нам треба піти й трохи поображати їх, — запропонував Сікстен. — Може, вони нарозумляться.
Бенці й Йонте сподобалась така пропозиція: Проте у штабі Білих Троянд було тихо й порожньо
— Де їх чорти носять? — здивувався Йонте.
— Почекаймо їх, — сказав Сікстен. — Колись ж» вони мають повернутися. І Червоні Троянди влаштувалися собі на горищі. Там було багато старих часописів, що ними Білі Троянди розважалися в негоду; були також і шахи, і чудовий стіл для гри в пінг-понг. Одне слово, нудьгувати не доводилось.
— Гарний у них штаб, — позаздрив Бенка.
— Так, — сказав Сікстен. — Аби ж у нашому гаражі помістився такий великий стіл.
Вони грали в пінг-понг, спускалися мотузкою вниз, знову вилазили нею, роздивлялися в часописах комікси й нітрохи не переймались тим, що Білі Троянди красувалися своєю відсутністю.
Сікстен стояв у отворі, тримаючись за мотузку. «Он іде той Євин-Лоттин родич, як там його… ага, дядько Ейнар! Як же він поспішає!» — подумав хлопець. Ось він позирнув угору, помітив Сікстена й отетерів.
— Ти шукаєш Єву-Лотту? — за хвилю спитав дядько Ейнар.
— Так, — відповів Сікстен. — Ви не знаєте, де вона?
— Ні, не знаю.
— Шкода, — сказав Сікстен і з'їхав мотузкою вниз.
Дядько Ейнар засяяв. Сікстен знову поліз нагору.
— Ти лізеш іще? — спитав дядько Ейнар.
— Авжеж, — сказав Сікстен, спритно видряпуючись мотузкою. Відразу видно було, що в нього з фізкультури п'ятірка.
— Що ти там робитимеш? — поцікавився дядько Ейнар.
— Чекатиму на Єву-Лотту, — відповів Сікстен. Дядько Ейнар трохи походив у садку.
— Здається мені, — врешті гукнув він Сікстенові, — що Єва-Лотта з хлопцями подалася кудись на цілий день! Раніше як увечері вони не вернуться.
— Шкода, — сказав Сікстен і з'їхав донизу. Дядько Ейнар знову засяяв.
Сікстен поліз назад.
— Ти не чув, що я сказав? — Дядько Ейнар починав нервуватися. — Єви-Лотти не буде цілий день!
— Шкода, — мовив Сікстен. І поліз далі.
— Що ж ти там робитимеш? — спитав дядько Ейнар.
— Дивитимуся комікси, — відповів Сікстен. Дядько Ейнар уже не сяяв. Він знову нетерпляче походив трохи стежкою.
— Агов, ти, нагорі! — гукнув він за хвилю. — Хочеш заробити крону?
Сікстен висунув голову.
— Певне ж! А як?
— Побіжи до тютюнової крамнички на майдані й купи мені коробку цигарок!
— Залюбки, — сказав Сікстен і з'їхав мотузкою вниз.
Дядько Ейнар дав йому п'ять крон. Сікстен помчав щодуху. Тепер дядько Ейнар засяяв ще дужче.
Коли це з отвору висунув голову Бенка, симпатичний Бенка з русявим кучерявим чубом і кирпатим носом. У кого б стало духу лаятися, побачивши такого гарного хлопця? А от дядько Ейнар вилаявся, та ще й як!
За хвилю вернувся Сікстен. В одній руці він ніс великий пакунок. Віддавши дядькові Ейнарові цигарки, він гукнув своїм приятелям:
— Дивіться, хлопці! Я купив у Євиного-Лоттиного тата на цілу крону булочок, а він не скупий! Тепер ми маємо їжу і можемо сидіти цілий день, навіть додому не треба йти.
Дядько Ейнар вилаявся ще дужче й прудко пішов геть.
Червоні Троянди дивилися комікси, грали в пінг-понг, їли булочки, спускалися мотузкою й не журилися, що Білі Троянди красувалися своєю відсутністю.
— Вам не здається, що в того родича одної клепки бракує? — спитав Сікстен, коли дядько Ейнар уже вчетверте вигулькнув коло пекарні. — Чого він товчеться, наче курка з яйцем? Не може знайти собі якоїсь роботи?
Минали години. Червоні Троянди й далі грали в пінг-понг, роздивлялися комікси, спускалися мотузкою, їли булочки й зовсім не журилися, що Білі Троянди красувалися своєю відсутністю.
Всюди темно-темнісінько! Тільки часом через якусь щілину блисне промінь світла. Однак ліхтарик ще світить, хоч це добре. Як важко пробиратися тими переходами! Подекуди дорогу заступають великі камені, в підземеллі все липке, вогко й холодно. Як же тут перебути ніч? Багато ночей?
Андерс, Калле і Єва-Лотта тримаються за руки. Калле освітлює довгі кам'яні стіни, мокрі та плісняві.
— Як ті нещасні сиділи тут замкнені, — каже Єва-Лотта. — І, либонь, не один рік.
— Але їм хоч їсти давали, — бурчить Андерс. Однією булочкою дуже не наїсися, а він таки
добре зголоднів. Дома в нього десь тепер обідають.
— А в нас на обід нині битки! — зітхає Єва-Лотта.