Знаменитий детектив Блюмквіст
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966–661–640–8
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Знаменитий детектив Блюмквіст». Краткое содержание книги:
Калле мовчить. Він лютий на самого себе за те, що взагалі захопився працею детектива. Сиділи б тепер собі дома на горищі, воювали б із Червоними Трояндами, їздили б на велосипеді, купалися б, їли б на обід битки. Хіба мало цікавого на світі!? А натомість вони спотикаються в темряві й навіть думати бояться, що їх чекає.
— Вже краще вернімося на давнє місце, — каже Єва-Лотта. — Чогось іншого, аніж ми вже бачили, однаково не буде. Всюди темно й неприємно.
— Хоч дойдімо цим переходом до кінця, — пропонує Андерс, — а тоді вернемось.
Єва-Лотта помилилася: принаймні не скрізь було те саме. Перехід скінчився сходами, а сходи звичайно з'єднують два поверхи.
То були вузенькі кручені східці з кам'яними приступками, стертими безліччю ніг.
Андерс, Калле і Єва-Лотта стоять принишклі: вони не вірять своїм очам. Калле освітлює східці ліхтариком. Тоді кидається вперед. Але східці кінчаються глухим кутом. Отже, ними не можна зайти в підземелля. І, звісно, вийти теж не можна. Калле вже ладен головою розбити дошки, щоб аж тріски полетіли.
— Ми мусимо вийти! Мусимо, кажу! — в нестямі кричить Андерс. — Я більше не можу! Він бере велику каменюку. Калле допомагає йому.
— Раз-два-три! — командує Андерс. Дерево тріщить. Ще раз!
— Побачиш, що ми вийдемо, Калле! — Андерс мало не плаче з натуги.
Востаннє, з усієї сили. Трах! Навсібіч летять тріски, їх не важко відкинути. Андерс висовує голову і аж вищить з радощів. Східці ведуть на перший поверх зруйнованого замку!
— Гайда за мною! — кличе він.
Калле і Єву-Лотту не треба просити. І ось уже вони всі троє милуються днем, сонцем, наче великим дивом. Єва-Лотта підбігає до вікна. Внизу розляглося містечко. Видно водогінну башту й церкву. А там, удалині, червоний дах їхньої пекарні. Єва-Лотта відвертається до стіни й вибухає голосним плачем.
«Ну й чудні ці дівчата, — міркують Калле й Андерс. — В підземеллі вона не ревла, а тепер, як усе вже минулося, бризкає, немов водограй!»
На той час Червоні Троянди вже передивилися усі комікси, досхочу награлися в пінг-понг. Та ще й у Преріях мав початися футбольний матч.
— А хай їм, набридло вже чекати! — заявив Сік-стен. — Наче до Америки емігрували. Ходімо!
Вони всі троє спустилися мотузкою вниз і перейшли річку через Євину-Лоттину кладку. Дядько Ейнар таки дочекався свого, хоч і не одну годину згаяв.
Метрів за двісті на вулиці стоїть блискуча чорна машина марки «Вольво». В ній сидять двоє чоловіків, нетерплячі й роздратовані. Їм дошкуляє спека. Години спливають, а через рівні проміжки часу з'являється їхній давній приятель Ейнар і доповідає:
— Ті вилупки ще там! Що я, по-вашому, маю робити? Не можу ж я їм поскручувати в'язи, хоч як би хотів!
Та ось нарешті дядько Ейнар іде, не йде, а біжить. Він щось несе під полою.
— Усе гаразд, — шепоче він і вскакує в машину. Йомен додає газу, і машина мчить у північному напрямку.
Троє чоловіків у машині думають тільки про одне: якнайшвидше втекти з містечка. Вони дивляться тільки перед себе й бачать лиш вулицю, що має вивести їх до багатства, волі й безтурботного життя. Якби вони позирнули вбік, то, може, помітили б трьох дітей: Андерса, Калле і Єву-Лотту, що саме вигулькнули з-за рогу і вражено та злякано дивилися вслід своїм ворогам, які швидко тікали машиною.
— Де тебе дідько носив, шибенику? — запитав бакалійник Блюмквіст. — І що ти накоїв? Знову розбив комусь вікно?
Уже вкотре бакалійник Блюмквіст вибігав на ґанок і виглядав свого нащадка. І ось нарешті побачив його разом з Андерсом і Євою-Лоттою.
— Пустіть мене, татку! — просився Калле. — Мені треба бігти в поліцію!
— Знаю! — сказав тато. — Поліція вже чекає на тебе. Це тобі так не минеться!
Калле не міг збагнути, чому поліція чекає на нього. Але досить того, що вона чекала. І він побіг так, як ще зроду не бігав. Андерс і Єва-Лотта мчали за ним.
На зеленій дощечці гойдалки сидів поліцай Б'єрк, дай Боже йому здоров'я, а коло нього — двоє ще якихось поліцаїв.
— Арештуйте їх, арештуйте! — нестямно закричав Калле. — Мерщій!
Б'єрк і двоє інших поліцаїв схопилися.
— Де? Кого?
— Злодіїв! — Калле був такий схвильований, що не міг говорити. — Вони допіру поїхали. Ой, швидше!
Двічі йому не довелося казати. На очах у приголомшеного бакалійника Блюмквіста Калле та його двох приятелів повезли в поліційній машині під охороною трьох поліцаїв. Пан Блюмквіст схопився за голову. Син ще в пір'я не вбився, а вже попав під арешт! Єдине його втішало — що пекарева дочка, видно, не краща, та й шевців синок теж.