Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
От «писулька» Гулака-Артемовського, — ще грубіша:
«Йовграпе! Бажав єси казки: от тобі «Солопій та Хивря»! Не здивуй сам, та нехай вибачить і громада, коли казка не до шмиги. Сам бачив єси, та деяким і не повилазило, що я захирів так, що й голови не підведу, та ще й доведеться вистояти добрий калантир у домовині!»
Але рекорд і тут побиває Гребінка. От як переказує він старому Квітці враження од його повістей:
«Давно, дуже давно я вас знаю, добродію, не один раз я одводив душу, балакаючи з вами, не раз плакав від щирого серця, слухаючи ваших казок, або реготавсь, як той козак, до не змогу — от що! А ви цього й не знаєте! Ще недавно оце я вам казав, та й не я один, а всі наші — превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса була десь гарна дівчина! Я читав таки ваше рукописне у цензурі; прочитав та аж облизавсь!»
А от з другого листа — перша звістка про перші віршовані спроби Шевченка:
«А ще тут є у мене один земляк Шевченко, що то за завзятий писать вірші, то нехай йому сей та той! Як що напише, тільки цмокни та вдар руками об поли!..»
На зразок таких листів-«писульок» складалися і авторські передмови до збірників та окремих публікацій, напр., «Дещо про того Гараська» Гулака-Артемовського. І навіть поважна, далека од травестійного жанру муза Шевченкова часами ступала на цей шлях. Прочитаймо передмову до «Гайдамаків»:
«По мові передмова, можна б і без неї. Так ось бачите що: все, що я бачив надрукованого (тільки бачив, а читав дуже небагато), всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно не треба передмови, а коли вже пускаю в люди, то треба й з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: «От який! хіба діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди навіть граматки без предисловія!» Так, далебі так, вибачайте, треба предисловія…»
Дещо облагороджена, перейнята високою думкою про те, що «житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозмежованою зостанеться од моря і до моря слав’янськая земля», — ця передмова все-таки повторює не одну ґримасу гулаківсько-гребінчиного стилю.
Такі були перші кроки української прози. Її форми становлять певну паралель формам поетичним. Перша спроба українського оповідання, «Салдатський патрет» Квітки, — є сута травестія, цілком подібна до «Енеїди» Котляревського, «латинська побрехенька, по-нашому розказана». Пізніше оповідання — це переробка народного анекдоту, видержана теж в бурлескному стилі. З оповідання бурлескна манера переходить на епістолярну літературу: приватне листування авторів, супліки, передмови і навіть критичні замітки (останні досить часто мають форму листів до редакції). Держиться вона тут у 40-х і навіть 50-х рр. Пригадаймо: О. О. Котляревський, один з тих, що нападалися на бурлескні твори, хіба не підписав свого огляду українського письменства бурлескним псевдонімом скубента Чуприни?
§ 5. Травестія в 40—50-х рр. Олександрів, Копитько, Кухаренко
Після короткочасного піднесення в писаннях Гулака-Артемовського травестійна творчість, так звана котляревщина, знову спускається на степінь малохудожніх, а то й зовсім нехудожніх «проб пера» провінціальних літератів.
«Перелицьовану Енеїду» Котляревського професор Дашкевич визначив, як «сочетание бурлеска и пародии с более глубокими мыслями»; інші дослідники додали до того, що це «сочетание» із художнього боку обставлено дуже непогано — випуклі постаті, влучна мова, колоритно змальований побут. Гулак-Артемовський потрапив піднестися на висоту «Енеїди», лише як твору художнього: «более глубоких мыслей» в його переробках з Горація і Лєрмонтова («Кінець віку») не знайти. Що ж до творів провінціального аматорства 40—50-х років, то вони просто вражають вузькістю ідейного захвату і безсилістю виконання.
Одним із таких творів був «Вовкулака» Степана Олександрова, уміщений в «Южном русском сборнике» А. Метлинського 1848 р. Степан Олександрів був сільський священик, родом з Цареборисівки, Ізюмського повіту на Харківщині, вихованець Харківського колеґіуму; в літературі він появився людиною уже літньою, маючи добрих чотири десятки за плечима. Серед літературних творів, які заохотили його до віршування, поруч «Енеїди» Котляревського та «Салдатського патрета» Квітки, були речі іншого ґатунку, писані не для розваги, не для жарту, і в тому числі «Кобзар» Шевченків: