Українське письменство

що один за всю свою ватагу одповідає і за думами не спить цілі ночі (VI, 31). Цей Еней справді нагадує відомі нам постаті основоположників нового козацтва, і проф. Дашкевич цілком слушно підкреслює його історичність: «Эней и его спутники — это как бы казачество, бродившее по свету после разрушения Сечи». Що в Котляревського сталося само собою і то не зразу, те Кухаренко ставить перед собою свідомо, як певну літературну задачу. Він хоче дати поетичну обробку справжньої історії Кубанського війська. Але це завдання вимагало од нього — розірвати з усіма засобами травестійного письма, дати історичну поему такого типу, як Пушкін у своїй «Полтаві». На такий крок у Кухаренка не стало сміливості. По-перше, він зберіг псевдокласичний план травестійної поеми, в більшій мірі навіть як сам Котляревський. Свого героя він показує нам на середині його повного пригод шляху, in mediis rebus; ми бачимо Харка, що блукає в нетрях, у невідомій стороні, і скаржиться на долю, аж поки не потрапляє в яму, викопану на вовків. З вовками він сидить там цілу ніч, а вранці другого дня його визволяють звідти звіролови, що приходять по здобич. Такий зміст 1-ї пісні. У дальших піснях дається експозиція: Харко, подібно до Енея у Верґілієвій поемі, в довгій промові оповідає своїм господарям свою попередню історію, як став він запорозьким кошовим, які робив походи, як боровся з полонофільством городової старшини. В цій довгій і плутаній, повній анахронізмів оповісті, де згадуються, як сучасники, всі помітні історичні діячі двох століть — XVII і XVIII (польський король Владислав, Катерина II, Виговський, Конєцпольський і Калнишевський з Глобою), зорієнтуватися дуже нелегко. Та автора, видно, і не обходить повна історична точність. Його Виговський, Чаплинський та ін. — то постаті схематичні, що позначають собою різні політичні програми, популярні серед козацької старшини. В кінці IV розділу Харкове оповідання перериває господиня дому, що дала захист кошовому в «країні імгеретин»; вона веде його в пущу, купає в багні, бо так заповідала їй мати Харкова, колишня її приятелька, показує йому в чарівному люстрі славну долю Кубанського війська: