Українське письменство

Од Гоголя-батька дійшла до нас одна комедія — «Простак, или Хитрость женщины, перехитренная солдатом», написана невдовзі після «Москаля-чарівника» і видрукувана в «Основі» за 1862 р. Друга комедія «Собака-вівця» загинула, мабуть, безповоротно. Все, що зосталося од неї, це короткий переказ змісту в Кулішевих «Записках о жизни Н. В. Гоголя» та ще кілька фраз в епіграфі «Сорочинской ярмарки». Писалися обидві п’єси для домашньої сцени в Кибинцях (маєтку одставного на той час міністра юстиції Д. П. Трощинського), а приблизна дата їх написання рр. 1822—1825-й (на 1822 р. припадає переїзд Трощинського до Кибинець, в р. 1825 Гоголя-батька вже не було на світі).

Сюжет «Простака» цілком тотожний з сюжетом «Москаля-чарівника». І хоча, з одного боку, Куліш доводить, що Гоголь писав з натури, і герої його комедії — «немудрий Роман та дотепна Параска» — справді належали до двірської служби Трощинського; а з другого боку, біограф Котляревського Стеблін-Каменський твердить, що зміст «Москаля-чарівника» — полтавського походження («из местных преданий»), «и происшествие с Финтиком есть действительное событие, несколько переиначенное автором», — проте вірніше буде гадати, що схожість «Москаля-чарівника» і «Простака» лежить не в подібності кибинецького та полтавського «происшествия», а в тім, що обидві п’єси являють собою два варіанти одного мандрівного мотиву. Найближче джерело «Москаля-чарівника» уже знайдено: це — французький водевіль «Le soldat magicien»; джерела гоголівської п’єси треба ще шукати.

Розробляючи сюжет, Гоголь і Котляревський дещо розійшлися в деталях: у Котляревського героїня п’єси Тетяна — жінка цнотлива і чоловікові вірна. Канцеляриста Финтик учащає до неї з власної, так мовити б, ініціативи, використовуючи відсутність її чоловіка-чумака. У Гоголя-батька Параска далеко не втілення чесноти: вона сама випроваджує чоловіка і запрошує до себе «чорнявого» коханця, дяка Хому Григоровича. В дальшому ході п’єси різниця, проте, не збільшується. Приходить сподіваний Хома Григорович, освідчується в своїх почуттях, але його освідчення складене такою старосвітсько-книжною мовою, що Параска не може ні слова в тому зрозуміти: «Одже я бачу, Хомо Григоровичу, що ви в хмару заходите». Під час розмови до хати заходять соцький з москалем-постояльцем. Закоханий дяк мусить лізти до сховку, а горілка, налагоджена для нього, дістається до рук соцького і москалевих. Але виходить соцький, москаль лягає спати — на сцені знову дяк. І знов ненадовго: в сінях чути Романів голос. Роман невдоволений. Порося, яке — замість хорта — дала йому жінка, щоб ловити зайців, видалося мало придатним для тої нової ролі: в рішучий момент воно пустилося навтікача додому. Параска заспокоює чоловіка, показуючи йому зайця, якого нібито порося принесло додому, і робить нову спробу випровадити його з хати: «Піди, мій Романе, поклич дядька й тітку, бо вони зроду заячини не їли». Але тут виростає нова перешкода. Москаль, голодний, ображений неуважністю господині, прокидається з уданого сну, вимагає їсти, а коли йому знов одмовляють, сам, під акомпанемент своїх чарівницьких слів, дістає страву й варенуху. Переможена Параска здається на москалеву ласку, а переможець москаль виганяє з хати дяка, видавши його Романові за нечисту силу і для більшої подібності вимазавши його сажею. Трофеєм в його руках зостається дякова одежа: «Ну, Роман, — говорить він, — теперь черта выгнал, а гнездо себе возьму».