Шлях королів. Хроніки Буресвітла

— Ви з Джа Кеведу, правда ж?

— Визначили за волоссям? — запитала вона, підносячи руку до своїх рудих кучерів. — Чи за акцентом?

— За ставленням до подвижників. Веденська церква — найконсервативніша з усіх. Я бував у вашій чарівній країні двічі, і хоча ваша їжа добре приживається в моєму шлунку, проте всі ті поклони й розшаркування, якими ви осипаєте подвижників, були мені неприємні.

— Можливо, вам варто було кілька разів станцювати на столі.

— Я подумував про це, — сказав він, — але мої брат і сестра в подвижництві, ваші земляки, попадали би мертвими від сорому. Для мене було би нестерпно мати на совісті такий тягар. Всемогутній не виявляє поблажливості до тих, хто вбиває його слуг.

— Гадаю, він з осудом ставиться до вбивства як такого, — відповіла вона, все ще слідкуючи, як той наносить лак. Дивно було бачити, що хтось інший працює над її малюнком.

— А що думає про ваш талант Її Світлість Джасна? — запитав він, не припиняючи роботи.

— Гадаю, що їй байдуже, — відповіла Шаллан і скривилася, пригадавши свою розмову з нею. — Не схоже, щоби вона аж надто високо цінувала образотворчі мистецтва.

— І я чув те саме. На жаль, це один з її нечисленних недоліків.

— А інший — та суща дрібниця, що вона єретичка?

— Точно, — погодився Кабсал, усміхаючись. — Мушу зізнатися, що, заходячи сюди, я очікував не на по-, а на зне-вагу. А як ви потрапили до її оточення?

Шаллан здригнулася, вперше усвідомивши, що брат Кабсал, очевидно, прийняв її за одну з фрейлін принцеси. А може, за підопічну.

— Тьху ти, — прошепотіла вона.

— Перепрошую?

— Схоже, я мимоволі ввела вас в оману, брате Кабсал. Я ніяк не пов’язана з Її Світлістю Джасною. Принаймні поки що. Я намагалася домогтися, щоби вона взяла мене під свою опіку.

— Он воно як, — сказав він, закінчуючи лакування.

— Вибачте.

— За що? Ви не зробили нічого поганого, — він дмухнув на малюнок, а тоді повернув його, показуючи їй. Лак був нанесений ідеально, без єдиного патьоку. — Чи не могли би ви дещо зробити для мене, дитя моє? — попросив він, відкладаючи аркуш убік.

— Так, будь-що.

Почувши це, той здивовано звів брову.

— Будь-що припустиме, — виправилася дівчина.

— І хто ж це припускатиме?

— Гадаю, що я.

— Шкода, — сказав він, підводячись. — Доведеться обмежити себе. Чи не були б ви така люб’язна повідомити Її Світлість Джасну, що я заходив, але не дочекався її?

— Ви з нею знайомі?

І які ж це справи могли бути у гердазійського подвижника та Джасни, несосвітенної безбожниці?

— Ну, я б так не сказав, — відповів той. — Хоча сподіваюся, їй знайоме моє ім’я, оскільки я неодноразово просив аудієнції.