Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Її довгі білі брови тайленки були звиті й звисали з обох боків обличчя, наче буклі зачіски.

Шаллан несміливо сіла, а жінка задзвонила у дзвоник, захований під прилавком. Незабаром до кімнати перевальцем зайшов огрядний чоловік, убраний у жилет, який, здавалося, от-от мав луснути під натиском черева. Його волосся вкривала сивина, а брови були зализані назад, за вуха.

— Ах, — сказав він, сплеснувши пухкими руками, — мила юна панно. Ви шукаєте цікавий роман? Таке собі, знаєте, легке чтиво, щоб заповнити жорстокі години розлуки з утраченим коханням? Чи, може, книгу з географії, що містила би детальний опис екзотичних країв?

Він звертався до Шаллан її рідною веденською, але в тоні вчувалася певна поблажливість.

— Я… Ні, дякую. Мені потрібна розлога добірка книг з історії та три праці з філософії, — вона задумалася, намагаючись пригадати імена, які згадувала Джасна. — У вас є Плаціні, Ґабратін, Юстара, Маналіне та Шаука-дочка-Гасвета?

— Нелегкий перелік для такої молодої особи, — зауважив чоловік, кивнувши жінці, яка, напевно, доводилась йому дружиною.

Та зникла в задній кімнаті. Її допомога була необхідною, щойно треба було щось прочитати, адже навіть якщо торговець і сам це вмів, він не став би ображати відвідувачів, займаючись таким неподобством у їхній присутності. Його справою були гроші: у більшості випадків торгівля вважалася чоловічим мистецтвом.

— Але чому така квітка, як ви, панянко, переймається такими темами? — запитав продавець, опускаючись у крісло навпроти неї. — Чи не можу я зацікавити вас милою романтичною історією? Моя крамниця якраз спеціалізується на них. Молоді дами з усього міста звертаються до мене й завжди знаходять тут найкращий вибір.

Його тон дратував Шаллан. Їй і так було неприємно усвідомлювати, що вона — гіперопікувана дитина. Невже існувала гостра необхідність іще й нагадувати їй про це?

— Романтичною історією? — повторила вона, тримаючи портфель ближче до грудей. — А чого ж, непогана ідея. Чи не знайдеться у вас раптом примірничка «Ближче до вогню»?

Торговець закліпав очима. «Ближче до вогню» була написана від імені чоловіка, який повільно сповзає у божевілля, ставши свідком голодної смерті власних дітей.

— А ви впевнені, що бажаєте чогось аж настільки… хм… амбітного?

— А ви вважаєте амбіції аж такою неналежною для молодої жінки річчю?

— Ні, ну що ви, аж ніяк, — він знову всміхнувся — тією густо намазаною, зубатою посмішкою, якою часто всміхаються гендлярі, намагаючись улестити клієнта. — Бачу, що ви — дама з перебірливим смаком.

— Саме так, — твердо вимовила Шаллан, хоч її серце злякано тріпотіло. Невже їй судилося вступати в суперечку з кожним зустрічним? — Завжди вимагаю, щоб їжу для мене готували вкрай ретельно, і, трапляється, перебираю харчами, бо мої смакові рецептори дуже чутливі.

— Даруйте. Я мав на увазі, що у вас перебірливий смак щодо книг.

— От чого не куштувала, того не куштувала.

— Гадаю, Ваша Світлість зволить кепкувати з мене.

— Поки що ні. Я ще до пуття й не починала.

— Я…

— Втім, — вела далі Шаллан, — ви мали рацію, порівнюючи розум зі шлунком.

— Але ж…

— Дуже багато хто з нас, — знову перебила вона торговця, — аж надто переймається тим, що кладе собі в рот, і набагато менше — тим, чим наповнює свої вуха й очі. Хіба не так?

Він кивнув, очевидно, не сподіваючись, що відвідувачка дасть йому відповісти і в черговий раз не переб’є. Десь у глибині душі Шаллан відчувала, що дозволяла собі аж надто багато, та що причиною цього були знервованість і роздратування після зустрічей із Джасною.

Проте в той момент її це не цікавило.

— Перебірливий, — повторила вона, немов пробуючи на смак. — Не впевнена, що можу погодитися з вашим вибором слів. Перебирати означає мати упередження проти чогось, прагнути до винятковості. Та хіба ж можна дозволити собі прагнути до винятковості там, де, навпаки, йдеться про те, щоби щось вкладати? Хоч їжу, хоч думки?

— Гадаю, так, — відповів торговець. — Адже ви сама це щойно сказали.

— Я сказала, що ми маємо вдумливо обирати те, що читаємо чи їмо. Та я не говорила про винятковість. Скажіть, що, на вашу думку, станеться з людиною, яка їсть лише солодощі?

— Мені це добре відомо, — відказав той. — У моєї своячки час від часу трапляються розлади травлення саме з цієї причини.

— От бачите, це тому, що вона аж надто перебірлива. Щоб залишатися здоровим, тіло потребує багато різної їжі. А розуму потрібні багато різних ідей, щоб залишатися гострим. Хіба не правда? А отже, якби я читала лише ті нісенітні любовні романи, якими, на вашу думку, мають обмежуватися мої амбіції, мій розум відчував би ту ж нудоту, що й шлунок вашої своячки. Тож я гадаю, що ваша метафора дуже влучна. Ви розумна людина, пане Артмирн.

На обличчі торговця знову з’явилася посмішка.

— Звісно, — зауважила вона, не всміхаючись у відповідь, — коли з тобою розмовляють зверхньо, це шкодить як розуму, так і шлунку. Тому дуже мило з вашого боку, що ви доповнили свою блискучу метафору ще й таким переконливим наочним прикладом. Ви з усіма відвідувачами так розмовляєте?