Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Флер випручалася з його обіймів.
— Он як! Гаразд!
І зненацька вона зайшлася сльозами від зневіри, сорому і нервового напруження. Наступні п'ять хвилин були сповнені суцільної муки. Джон виявив безмірне каяття і безмежну ніжність, але обіцянки не дав. Хоч як їй хотілося вигукнути: «Гаразд! Якщо ти любиш мене не досить міцно, то прощавай!»— проте вона не зважилася. Звикнувши змалку домагатися свого, вона була збентежена тим, що не може подолати опору такого юного, ніжного і люблячого хлопця. Вона хотіла відштовхнути його від себе, дошкулити йому гнівом і холодом, але знову не зважилася. Свідомість того, що вона підмовляє його на непоправний вчинок, ослаблювала все — і щирість докорів, і щирість пристрасті; навіть її поцілунки були позбавлені зваби, яку вона хотіла вкласти у них. Це коротке бурхливе побачення закінчилося без ніяких наслідків.
— Може, хочете чаю, gnädiges Fräulein?
Відштовхнувши Джона, вона вигукнула:
— Ні, ні, дякую! Я вже йду.
І, перш ніж він устиг затримати її, вийшла.
Вона йшла, крадькома озираючись і витираючи щоки, що взялися червоними плямами, сердита і вкрай зневірена. Вона так глибоко зворушила Джона, а проте їй не пощастило домогтися від нього ніяких певних обіцянок! Але що непевнішим, сумнівнішим здавалося їй майбутнє, то дужче «бажання володіти» всмоктувалося в глибини її серця, наче якийсь кліщ!
На Грін-стріт нікого не було вдома. Вініфред пішла з Імоджен дивитися п'єсу, яку одні вважали алегоричною, а інші «дуже, знаєте, захоплюючою». Вініфред і Імоджен пішли, повіривши тим «іншим». Флер поїхала на Педдінгтонський вокзал. Вітер, що вривався у вікна вагона і освіжав її гарячі щоки, приносив запахи цегелень Вест-Дрейтона і пізніх покосів. Квіти, які зовсім недавно наче самі віддавалися в руки, тепер наїжилися гострими колючками. Але золота квітка, вплетена у терновий вінок, була ще прекраснішою і жаданішою для її впертого серця.
IX. НАДТО ПІЗНО
Коли Флер приїхала додому, атмосфера там була така дивна, що дівчина, хоч яка заклопотана своїми переживаннями, не могла цього не помітити. Мати відгородилася від усіх якоюсь похмурою задумою; батько сховався у виноградну теплицю поміркувати про людську долю. Обоє наче води в рот понабирали. «Через мене?— подумала Флер.— Чи через Профона?» Матері вона сказала:
— Що з батьком?
Мати тільки знизала плечима.
У батька спитала:
— Що з мамою?
Батько відповів:
— З мамою? А що з нею могло статись?— І гостро поглянув на неї.
— До речі,— мовила Флер,— мосьє Профон вирушає на своїй яхті в «невеличке» плавання по Тихому океану.
Сомс уважно розглядав лозу, на якій не росло жодного грона.
— Нікудишній виноград,— сказав він.— У мене був молодий Монт. Розпитував дещо про тебе.
— Справді? Він тобі подобається, тату?
— Він... він продукт свого часу, як і вся теперішня молодь.
— А чим був ти в його роки, татусю?
Сомс невесело посміхнувся.
— Ми працювали, а не розважалися літаками, автомобілями та залицянням.
— А ти ніколи не залицявся?
Вона уникала дивитись на нього, але бачила його досить добре. Його бліде обличчя почервоніло, а брови, в яких крізь сивину ще прозирали чорні волосинки, зійшлися докупи.
— Я не мав ані часу, ані бажання фліртувати.
— Може, в тебе була якась велика пристрасть?
Сомс пильно подивився на неї.
— Так, коли хочеш знати, і добра я від неї не зазнав.
Він рушив уздовж труб водяного опалення. Флер, ледь чутно ступаючи, мовчки пішла за ним.
— Розкажи мені про це, тату.
Сомс спинився.
— Навіщо тобі у твоєму віці знати про такі речі?
— Вона жива?
Він кивнув головою.
— І одружена?
— Так.
— Це мати Джона Форсайта, правда? І вона була твоєю першою дружиною.
Флер сказала це інтуїтивно. Звичайно, причиною його опору було побоювання, щоб дочка не довідалася про ту давню рану, завдану його гордості. Але його реакція вразила її. Цей старий, завжди спокійний чоловік несподівано здригнувся, наче його вдарили, і в його голосі прозвучав гострий біль:
— Хто тобі сказав? Якщо твоя тітка, то... Для мене нестерпно, коли про це згадують.
— Але ж, татусю,— лагідно мовила Флер,— це дуже давня історія.
— Давня чи ні, я...
Флер стояла і гладила його руку.
— Я намагався забути,— сказав він раптом.— Я не хочу, щоб мені нагадували.— А потім, ніби даючи волю обуренню, яке довго носив у душі, додав:— Тепер люди цього не розуміють. Так, велика пристрасть! Ніхто не знає, що це таке.