Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Коли він зайшов, вона сиділа спиною до дверей на одному з двох стільців з плетеними сидіннями і зразу ж сказала:
— Сідай, Джоне, нам треба серйозно поговорити.
Джон сів на стіл біля неї, і вона провадила, не дивлячись на нього:
— Якщо ти не хочеш втратити мене, ми повинні одружитися.
Джон широко розплющив очі.
— Що таке? Якась новина?
— Ні, але я відчула загрозу в Робін-Гілі й у себе вдома.
— Але ж...— затинаючись, мовив Джон,— але ж у Робін-Гілі все було спокійно... і мені не сказали нічого.
— Але вони стануть нам на заваді. Обличчя твоєї матері сказало мені це зовсім виразно. І обличчя мого батька теж.
— Ти встигла його побачити?
Флер кивнула головою. Можна трохи прибрехати. Хіба це має значення?
— Проте я не розумію,— збуджено сказав Джон,— чому вони такі затяті, коли минуло стільки років.
Флер підвела на нього погляд.
— Може, ти не дуже любиш мене?
— Не дуже люблю тебе! Та я!..
— То зроби так, щоб я була твоя напевно.
— Не кажучи їм?
— Скажеш потім.
Джон мовчав. Наскільки старшим він здавався тепер, ніж того дня лише два місяці тому, коли вона побачила його вперше,— не менше як на два роки!
— Це страшенно вразило б маму,— сказав він.
Флер забрала руку.
— Треба вибирати.
Джон скочив із столу і став перед нею навколішки.
— Але чому не сказати їм? Вони не можуть завадити нам, Флер!
— Ні, можуть! Кажу тобі, можуть.
— Як саме?
— Ми цілком залежні від них. Обмежать нас у грошах, обмежать у іншому. Я не дуже терпляча, Джоне.
— Але ж ми вдаємося до обману.
Флер підвелася.
— Отже, ти не любиш мене по-справжньому, інакше ти б не вагався. «Або ж він тремтить перед поглядом долі...»
Обнявши дівчину за стан, Джон примусив її сісти. Вона поквапливо провадила:
— Я все обміркувала. Треба тільки поїхати в Шотландію. Коли ми одружимося, вони швидко звикнуть до цього. Люди завжди звикають до фактів. Невже ти не розумієш, Джоне?
— Але так вразити їх!
Отже, він швидше ладен вразити її, ніж своїх батьків!
— Гаразд. Пусти мене!
Джон підвівся і заступив двері.
— Мабуть, ти маєш слушність,— сказав він поволі.— Але я хочу подумати.
Вона бачила, що в ньому вирують почуття, які рвуться назовні, але вона не хотіла допомогти йому. Цієї миті вона ненавиділа себе і майже ненавиділа його. Чому їй доводиться самій захищати їхнє кохання? Це несправедливо. І тоді вона побачила його очі, які світилися обожнюванням і тривогою.
— Не дивися на мене так! Я хочу тільки одного: не втратити тебе, Джоне.
— Ти не можеш втратити мене, поки я тобі потрібний.
— Ні, можу.
Джон поклав руки їй на плечі.
— Флер, ти, може, довідалася що-небудь і не хочеш мені сказати?
Це було пряме запитання, якого вона боялася. Вона подивилася йому просто в очі й відповіла:
— Ні.
Вона спалила свої кораблі, але хіба це має яке-небудь значення, коли вона прагне одного — заволодіти ним. Він пробачить їй. І, обійнявши його за шию, вона поцілувала його в губи. Вона доможеться свого! Вона відчувала це в прискореному битті його серця, що калатало біля її власного, в тому, як він заплющив очі.
— Я хочу бути певною! Хочу бути певною!— шепотіла вона.— Обіцяй.
Джон не відповідав. Його обличчя застигло від страшної тривоги. Нарешті він сказав:
— Це однаково, що вдарити їх. Мені треба трохи подумати, Флер. Справді, треба.