Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Увечері вона пояснила це Борисові без свідків, як не рахувати Ганни Гобді, котра робила гравюри на середньовічні теми, і Джіммі Португала, редактора журналу «Неоартист». Вона пояснила це йому з тією щирою безпосередністю, яку постійне спілкування з неоартистичним світом неспроможне було придушити в її гарячому, великодушному серці. Проте не минуло ще й двох хвилин, відколи він порушив свою христоподібну мовчанку, як Джун почала поводити своїми синіми очима, як кішка хвостом. Це, сказав він, характерно для Англії, найегоїстичнішої країни в світі; країни, що ссе кров інших країн, висушує мозок і серце ірландців, індусів, єгиптян, бурів і бірманців, усіх найпрекрасніших народів світу; жорстокої, лицемірної Англії! Саме цього він і сподівався, приїхавши в країну, де завжди стоїть туман, а люди — геть усі крамарі, зовсім сліпі до мистецтва, погрузлі в гендлярстві й найгрубішому матеріалізмі. Чуючи, як Ганна Гобді бурмоче: «Слухайте, слухайте!», а Джіммі Португал стиха хихоче, Джун почервоніла і раптом вибухнула:
— То чого ж ви сюди приїхали? Ми вас не запрошували.
Струмоловський аж ніяк не сподівався від неї подібного зауваження, тож він тільки простяг руку і взяв сигарету.
— Англія ніколи не любила ідеалістів,— сказав він.
Але образа сколихнула щось первісно англійське в душі Джун; в ній прокинулося успадковане від старого Джоліона почуття справедливості.
— Ви користуєтеся нашою гостинністю, їсте наш хліб,— сказала вона,— а тоді ще й паплюжите нас. На вашу думку, може, це й чесно, але на мою думку — ні.
Вона раптом відкрила те, що інші відкрили давно: товсту шкіру, якою часом захищається чутливість генія. Молоде простодушне обличчя Струмоловського сповнилося злостивого глуму.
— Який там ваш хліб! Ніхто не їсть вашого хліба. Ми беремо тільки те, що нам належить, десяту частину того, що нам належить. Ви пошкодуєте про свої слова, міс Форсайт.
— Ні,— сказала Джун,— не пошкодую.
— Ет! Ми чудово знаємо, ми, художники: ви приймаєте нас, щоб дістати від нас якомога більше зиску. Мені від вас нічого не треба,— і, затягнувшися сигаретою Джун, він випустив хмару диму.
Ображене самолюбство породило в ній крижаний подих рішучості.
— Ну що ж, гаразд. Можете забирати свої твори.
І майже водночас вона подумала: «Бідолашний юнак! Живе він на горищі, і, мабуть, у нього навіть на таксі немає грошей. Та ще й перед цими людьми! Це ж справжній сором!»
Молодий Струмоловський енергійно труснув головою; його волосся, густе, рівне, гладеньке, наче із золота, при цьому не розкуйовдилося.
— Я можу прожити і без грошей,— відповів він пронизливим голосом.— Мені часто доводилося так жити заради мого мистецтва. Це ви, буржуазія, примушуєте нас витрачати гроші.
Ці слова вдарили Джун, як камінь у ребра. Після всього, що вона зробила для мистецтва, жила його тривогами, піклувалася про його «бідолашок»! Вона підшукувала потрібні слова, коли двері відчинилися і її покоївка-австрійка тихо сказала:
— До вас прийшла молода леді, gnädiges Fräulein [80].
— Де вона?
— У їдальні.
Кинувши погляд на Бориса Струмоловського, Ганну Гобді і Джіммі Португала, Джун нічого не сказала і вийшла з досить-таки розбурханими почуттями. Зайшовши до їдальні, вона побачила, що молода леді — це Флер, дуже гарненька, хоч і бліда. В цю хвилину душевної зневіри «бідолашка» її власної породи стала справжньою розрадою для Джун, яка відчувала інстинктивну схильність до гомеопатичних методів лікування.
Дівчина прийшла, напевно, з приводу Джона, а якщо й ні, то принаймні з метою вивідати дещо в неї. І Джун відчула, що подати кому-небудь допомогу — це єдина стерпна для неї в цю хвилину справа.
— Отже, ви таки згадали про моє запрошення.
— Так. Який у вас гарненький будиночок! Але, прошу вас, якщо у вас гості і я прийшла невчасно, то скажіть, я піду.
— Е, ні,— відповіла Джун.— Нехай трохи поваряться у власному соку. Ви прийшли через Джона?
— Ви говорили тоді, що, на вашу думку, нам слід усе розповісти. Ну так от, я все знаю.
— Он як!—сказала Джун.— Неприємна історія, правда?
80
gnädiges Fräulein — Панночка (нім.).