Сага про Форсайтів

— Флер,— пролунав його голос,— не будьте жорстокі до бідолахи. Я чекаю вас хтозна-відколи.

— Навіщо?

— Ідіть у мій човен.

— Нізащо.

— Чому?

— Я не русалка.

— Невже вам чужа романтика? Не будьте сучасною, Флер!

Він з'явився на стежці майже поряд із нею.

— Ідіть звідси!

— Флер, я кохаю вас, Флер!

Флер коротко засміялась.

— Прийдете тоді,— сказала вона,— коли моє бажання не здійсниться.

— А яке ваше бажання?

— Не скажу.

— Флер,— мовив Монт, і голос його пролунав дивно,— не глузуйте з мене! Навіть із піддослідними собаками, перш ніж їх заріжуть на смерть, поводяться пристойно.

Флер похитала головою, але губи її тремтіли.

— А навіщо ви мене лякаєте? Дайте сигарету.

Молодий Монт дав їй сигарету, підніс сірника, потім закурив сам.

— Я не хочу молоти дурниць,— сказав він,—т але, прошу вас, уявіть собі всі дурниці, що їх набалакали всі закохані, які жили на світі, та ще додайте мої власні дурниці.

— Дякую, я вже уявила. На добраніч!

Хвилину вони стояли одне проти одного в тіні акації, що сяяла при місяці білим цвітом, і дим від їхніх сигарет переплітався в них перед очима.

— Отже, Майкл Монт не має надії на призове місце?— сказав він.

Флер круто повернулась і пішла до будинку. На моріжку вона озирнулася. Майкл Монт розпачливо розмахував руками; вона бачила, як він б'є себе по голові, потім погрожує осяяному місяцем цвіту акації. До неї долинув його ледь чутний голос: «Ех, життя, життя!» Флер пересмикнуло. Та вона не може допомогти йому, у неї доволі свого клопоту! На веранді вона знову раптом спинилась. Мати сиділа сама у вітальні за письмовим столом. У виразі її обличчя не було нічого особливого, тільки цілковита непорушність. Але та непорушність була сповнена відчаю. Флер пішла нагору. Біля дверей своєї кімнати вона спинилася. З картинної галереї долинали кроки: батько безперестану ходив туди й сюди.

«Так,— подумала вона,—життя! О Джоне!»