Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Не забуваймо, що батька Данила Острозького, за поминальником Києво-Печерської лаври, складеним Костянтином Острозьким напередодні 1530 року, звали — Дмитром, а діда — Юрієм, і оба вони були князями.
Другий. «Данило з Острога, князь Холмський» не міг бути родоначальником князівського роду Острозьких. У нього був батько, дід, прадід і так далі, які теж були князями. Отже, на рік (1366) згадки про князя Данила він уже належав до українського (руського) князівського роду. Варто також пам’ятати, що «князь Данило з Острога» вперше, за свідченням українських істориків, згадується 1340 року, коли разом із вигаданим боярином Дмитром Дедьком — «правителем Львова і Галичини» захищав Львів від польських окупантів під орудою їхнього короля Казимира III.
Послухаємо істориків:
«За власною генеалогічною легендою, Острозькі походили від волинської гілки Мономаховичів-Романовичів, нащадків Романа й Данила Галицьких. Такої самої думки дотримується і багато істориків-генеалогів, незважаючи на брак конкретних доказів спорідненості між останніми Романовичами і першим документально зафіксованим 1340 р. острозьким князем — Данилом з Острога (Daniel de Ostrow)» [65, с. 68].
Тобто, за архівними матеріалами князівського роду Острозьких, вони походили від Данила Галицького та його батька — першого Великого князя Великого Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича, який володів князівством у 1199–1205 роках. Українські історики (деякі) не знаходять цьому факту підтвердження. Хоча, звичайно, рід Острозьких знав набагато краще за оцих так званих істориків, від якого кореня походив.
Польська і Російська імперії написали для українського народу своє потрактування української історії, де позбавили нас державності та роду-племені, розірвали рід правлячої князівської української (руської) династії Галицьких-Острозьких та замість князя Дмитра — сина Юрія Львовича, а той був онуком Данила Галицького, підкинули вигаданого боярина Дмитра Дедька. Таким чином українців позбавили законного правителя, а отже, можливості мати державу. У середньовічні часи народи без визнаних, тобто узаконених Римом правителів, існувати в Європі не могли. Це аксіома!
Якщо зрозуміла позиція імперських істориків та хроністів, то зовсім не зрозуміла позиція сучасних наших істориків: чиї інтереси вони захищають сьогодні, підтримуючи давню імперську вигадку? Хоча ті ж самі українські історики, годуючись із державної української скарбниці, також визнали, що існує тільки один документ за підписом так званого Дмитра Дедька, який в іншому документі згадується такими словами «… тобто Дмитром Дядьком нашим». І саме ці слова, за твердженням деяких сучасних істориків, дають привід говорити про «боярина Дмитра Дедька» як тодішнього правителя Львова та львівське боярське правління 1323–1349 років.
Отака фанатична віра московським історичним вигадкам!
Тому автор зобов’язаний навести відомі йому історичні матеріали, спростовуючи оцю польсько-московську брехню.
Подаємо перелік Великих князів Великого Галицько-Волинського князівства, відомих сьогодні українській історії, від часів першого Великого князя за «Большой Советской Энциклопедией», 3-е издание, том 6, с. 65–66:
1. Роман Мстиславович — (1199–1205),
2. Данило Романович — (1238–1264),
3. Шварно Данилович — (1264–1269),
4. Лев Данилович — (1269–1301),
5. Юрій Львович — (1301–1308),
6. Андрій Юрійович — (1308–1323),
7. Болеслав (Юрій) Тройденович — (1325–1340),
8. Любарт Гедимінович — (1340–1384).
Як бачимо, із 1199 року, від часів князя Романа Мстиславовича до часів Андрія та Лева Юрійовичів — старших синів онука Данила Галицького — Юрія, проблем із успадкуванням престолу Великого Галицько-Волинського князівства не існувало. Хоча оті двоє останніх, московського потрактування спадкової лінії, й викликають повне заперечення, та не будемо відхилятися від нашої теми.
Здивування у списку викликає й третє ім’я — Шварно.
Розглянемо деякі сторони життя онука Данила Галицького — князя Юрія. У Літописі Руському наведено рік народження князя. Ось запис у ньому: «А після цього пішов Войшелк (син литовського князя Миндовга. — В.Б.) до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича» [18, с. 424].
Це відбулося, згідно із Літописом Руським, 1262 року. В давні часи дитину хрестили зразу по народженні.
Отже, князь Юрій Львович — онук Данила Галицького, народився 1262 року.
В історичній науці при дослідженнях забороняється у висновках робити винятки із існуючих на ті часи правил і законів. До чого постійно вдавалася та вдається російська так звана історіографія.