Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття
- Автор: Андрейчик Марко
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-465-4
- Переводчик: Ігор Андрущенко
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття». Краткое содержание книги:
У книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х років XX ст.» розглянуто прозу провідних авторів того часу як захопливий наратив, наповнений колоритними персонажами. Д-р Марко Андрейчик зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їх намагання переінакшити творчу сферу.
єдиною, кого побоювався і сердечно шанував Троцький, була білочка; білочка мала пухнастого хвостика і чотири лапки, метке доброзичливе звіря з кришталевою чарочкою на срібній таці; він приручив її років зо п’ять тому, але досі не міг навтішатися з надзвичайного розуму білочки та її дружелюбності. Вона часто навідувала Троцького в найнесподіваніших місцях — у кльозеті, в підземному переході, в трамваї, в ліжку; інколи вона вискакувала на столик у «Нектарі», часом пробігала по прилавку в підвалі «Під Вежею»… Троцький їхав, дрімав і мляво думав про кохання білочки до бодуна, коли хтось енергійно постукав у трамвайну шибку; Троцький розплющив одне око і побачив, що то Сметана; Сметана помер два роки тому, отруївшись антифризом, і Троцький чудово про це знав, але йому стало якось ледь-ледь трохи не по собі[102].
Господь Крішна і Троцький — чоловіки у маячному стані, які реаґують на свою марґіналізацію саморуйнуванням; це надає ваги фатальному колу, що його Москалець постійно виводить у цьому романі. Що більше ці інтелектуали втрачають повагу суспільства, то більше вони діють в анормальний і антигромадський спосіб, а відтак віддаляються від суспільства. Москалець демонструє читачеві цілу групу саморуйнаційних і неповноцінних інтелектуалів. Їм не до снаги нормально функціонувати в суспільстві — вони ненормальні. Це збочення, або ж хвороба, — раз у раз виникає у прозі письменників-вісімдесятників, але є два письменники, які досліджують ідею хвороби у своїх творах куди завзятіше за інших, — це Юрій Ґудзь і Юрій Іздрик.
Ґудзь вважає свій роман «He-Ми» анамнезом та історією хвороби художнього тексту, що проковтнув свого автора[103]. Одна з перших речей, які герой, письменник Оксентій Вава, робить після того, як читача роману знайомлять з ним, — це млість: прокинувшись, він страждає від амнезії і не може згадати, хто ж він такий. Згодом, розгортається історія Люки, хворого молодика, який проходить лікування в психіатричній лікарні. Люка — напрочуд творча людина, яка пише незліченні листи: їх він не посилає, а клеїть на стінах притулку. Формується враження, що якраз через ці листи батьки Люки і запроторили хлопця у психіатричну лікарню. Врешті-решт наратор і сам опиняється поряд з Люкою; він приходить на допомогу юнакові, коли той вішає свої листи (цього разу на стелі, так що Люка може побачити їх, лежачи в ліжку), і розмовляє з ним, допоки вони обидва — пацієнти психлікарні. Зрештою вони обидва вертаються знову у «нормальний» світ:
Десь за тиждень по нашій розмові хлопця виписали з лікарні. Після сеансів ЕКТ він нічим уже не відрізнявся від нормальних людей — ні своєю пам’яттю, ні своїм забуттям…
На осінь вийшов і я. Давно очікувана свобода виявилася лише призабутою (і такою солодкою на перших порах) самотою…[104]
Василь Ґабор вважає, що в романі «He-Ми» показана «велика й трагічна любов людини, відгородженої від світу не лише стінами божевільні, а й межами власного тексту»[105]. Хвороба, по суті, лежить у центрі цього роману. Ґудзь з’єднує текст і тіло впродовж усього роману і демонструє, що хворий стан одного символізує хворий стан іншого. Таким чином, думка, тіло і текст перебувають у стані аномалії.
Хвороба займає чільне місце в обох романах Іздрика, «Воццек» і «Подвійний Леон». У рамках загальної розвідки самості, яка є центральною темою у «Воццеку», біль використовується як спосіб спробувати локалізувати і зареєструвати тіло, а відтак визначити, як воно пов’язано з думкою. З перших же рядків роману стає ясно, що герой Іздрика хворий — перші два підрозділи названо, відповідно, «Повернення болю» та «Різновиди болю», і роман починається з вислову «Біль повернувся вночі». По «Воццеку» сон забезпечує тимчасовий перепочинок від болю, котрий ущухає, коли хтось прокидається:
Однак повернення видавалося невідворотним. І повернення означало тільки біль. Тепер лише це. Біль тепер заміняв йому увесь світ. Цілий світ був болем, — він прислухався, — і це був не найкращий його різновид[106].
У додатковому дослідженні взаємозв’язку між розумом і тілом Воццек намагається класифікувати біль (своєю думкою) і знайти фізичне положення (свого тіла), щоб якомога зменшити відчуття болю:
Потрібно було віднайти ту одну-єдину позу, той один-єдиний кут, те одне-єдине співвідношення нахилу тіла й голови та розміщення кінцівок, коли наставала хитка, майже нереальна рівновага земного тяжіння, артеріального тиску і млявої стійкості спиноталамного каната, і коли ненависне горішане ядро мозку застигало в короткочасній невагомості поміж раєм кураре і раєм вогню[107].
102
Москалець К. Вечірній мед. — С. 27.
103
Ґудзь Ю. «He-Ми» / Юрій Ґудзь // Кур’єр Кривбасу. — 1999. — № 103. — С. 23.
104
Ґудзь Ю. «He-Ми» / Юрій Ґудзь // Кур’єр Кривбасу. — 1999. — № 103. — С. 23.
105
Див. Ґабор В. Слово до читача / Василь Ґабор // Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстка кінця XX століття. — Львів: Піраміда, 2002. — С. 103.
106
Іздрик. Воццек. — С. 7—8.
107
Іздрик. Воццек. — С. 9.