Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Багатьом українським героям-інтелектуалам, які постають у прозі вісімдесятих, автори приписують ту або ту форму захворювання; неодноразові згадки про їхні фізичні та/або психічні хвороби вказують на них як людей непристосованих, божевільних і недієздатних. Як і у випадку з «хвацьким перформансистом» або «послом на Захід», прототипами, яких ми вже згадували, ці образи мають мало спільного з інтелектуалами, що ними рясніють сторінки прози соцреалізму. Натомість вони сягають початками того зображення художника, яким його бачить модернізм — неприкаяного індивіда і «шаленого творця». Письменники-вісімдесятники часто використовують такий образ українського інтелектуала, прагнучи передати марґіналізований соціальний статус цих осіб у пострадянській Україні. їхнє нездоров’я проходить червоною ниткою всі ці прозові твори, виливаючись у прямі і непрямі посилання на хвороби і медичні заклади, — на тлі всюдисущого алкоголю і всепоглинальної пристрасті до спиртного в житті героїв, — а також у змалюванні зламаного і нещасливого родинного життя цих героїв.

«Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко заглиблюються у психіку української жінки наприкінці XX ст. Її героїня балансує поміж рисами і досвідом, які вона перейняла, намагаючись визначити, як опинилась у своєму нинішньому психологічному стані, — його Забужко змальовує з особливою виразністю, акцентуючи, що йдеться про стан, породжений хворобою. У романі вона кілька разів звертається до складових недуги своєї героїні, і, знайомлячись з цим твором, співчутливий читач не може не відчути, що щось «не так» з його головним персонажем. Це, по суті, одна з основних тем, які Забужко досліджує в цьому літературному творі — вона прагне вразити читача травмованим станом постколоніальної української жінки. Хаотичний, пройнятий потоком свідомості стиль, яким послуговується письменниця, викликає відповідне почуття хисткості й роздробленості змісту роману.