Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
А спочатку відомий міфічний герой Геракл діє в нашій з вами Припонтиді. Це донька Борисфена Aпі залишила його в себе на цілий рік. І народилося в них троє синів — Гелон, Агатирс і Скіф. Ось звідки наші прабатьки! А ось звідки, за Геродотом, їхні царі: на березі Дніпра Апі народила від бога Папая трьох синів, які й поділили владу в Скіфії.
Важливо не лише де, у якому регіоні відбувалися ці славні події, а й те, що вони собою являли і хто в них брав участь. По суті, це події арійської історії. Хто були зазначені сини Папая, котрі стали скіфськими царями? Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай. Ксай, сай, цар — це арій. Довільний переклад Геродотом слова «арій» та плюс довільні переклади його перекладу затуманили суть подій. Хоча термін «скіфи» потрібно читати: «арії». Саме скіфи-арії змогли «натягнути Гераклів лук» та одержати в нагороду золоті плуг і ярмо.
— Міфологізація історії! Сни людства видаються за реальність! — зневажливо скаже сучасний жрець Кліо [Кліо — давньогрецька богиня історії].
Так, але сни — це норма! Того, хто не бачить снів, психіатри вважають хворим. Треба переглянути ставлення до міфів і тим більше до Святого Письма (Біблії, Вед та ін.). Це не вигадки, не казки, а реальні події далекого минулого, що стали символами, причому символами на віки. Таким символом у багатьох народів стали арії (орії). В давньогрецьких міфах і драмах вони виступають під назвою «арес». Герої трагедії Есхіла «Благаючі» вигукують: «Ніхто — ми! В нас Ареса нема!» Тобто міра арієзації в античному світі ототожнювалася з мірою шляхетності і була мірилом цінності людини чи народу.
Звернемося до іншого міфічного персонажа — Прометея. Читач бачить, що ми беремо не все поспіль, а найважливіші міфи Греції, що розповідають про найвеличніших героїв та богів.
Прометей — це грішник (згадаймо Каїна). Наперекір Зевсу він дав людям вогонь. І не тільки. «Прометей ніби розкрив людям очі й вуха, навчив людей бачити, чути й розуміти все навколо. Він показав людям схід і захід, навчив їх рахувати, писати й читати, дав силу пам'яті, якої люди раніше не мали. Власними руками Прометей запряг у ярмо дикого бика, а в колісницю — гірського коня… Він навчив людей добувати… мідь і залізо, срібло й золото. Він відкрив людям цілющі трави, вдихнув у людей волю, сміливість, надію, самопожертву» [Мифы Древней Греции. — К., 1993. — С. 14].
Але це саме те, чого вчили людей прибулі до них арії! Це подвиги Рами, майже достоту описані в північних легендах! Де вчив людей Прометей? На півночі! «…Сидів Прометей на високій скелі й дивився на людей. Падав білий холодний сніг, його підхоплював пронизливий вітер… Посинілі від холоду люди повзли до своїх печер, притискаючи до себе задубілими руками дітей. Хто не встигав доповзти, падав, замерзав. І холодний, байдужий сніг покривав нерухомі фігури» [Мифы Древней Греции. — К., 1993. — С. 13].
Давньогрецький Прометей — це і є арійський аватар Рама: Prometheus (грец.) — Рама-вчитель. А де був Рама-вчитель, до якої скелі прикований? Зі школи знаємо: на Чорноморському узбережжі Кавказу. А хто його врятував? Аполлон — бог Сонця (грецька назва арійського бога Мітри).
Є така північна легенда (відомий український фольклорист Я. Головацький подав її як давньогерманську). В ній говориться, що найважливішим із жіночих імен у праслов'ян було Дівонія (або Дана, Діана). Від нього — назви рік Дністер, Двіна, Дунай. І саму Слов'янщину, або Скіфію, на півночі Європи називали Дівою, або Дівонією (звідси германський Магдебург — місто Діви). Греки взяли богиню Діану (вона ж Артеміда) й Аполлона з країни скіфів-аріїв [Див.: Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія. — К, 1991.—С. 37].
Або взяти безсмертні твори Гомера — «Іліаду» й «Одіссею», їх потрібно розглядати разом. По-перше, Гомер — слово санскритське: пастух (го — корова, мер — людина). А в Біблії Гомер — старший син Яфета, засновник славного пастушачого народу кіммерійців, який прийшов у Припонтиду й заснував знамениту Трипільську культуру [Див.: Библейская энциклопедия. — М., 1996. — С. 169].
По-друге, серед спеціалістів сталою є думка, що ніякого сліпого співця Гомера не було. «Іліада» й «Одіссея» — це зібрання й переробка дуже давніх переказів Північного Причорномор'я — фольклору нашої землі. Це ніби сни народу, предки якого прийшли до Малої Азії та на береги Егейського моря з півночі, заснували Трою, зруйновану потім ахейцями за настановою Єгипту. І структура творів Гомера аналогічна структурі сну людини. Коли вона засинає, свідомість спочатку працює вільно (людина спокійно згадує нещодавні події свого життя). А «Іліада» — це і є спогади народу про реальні й недавні події своєї історії (Троя). Згодом у процесі сну відключається свідомість і включається підсвідомість. У картині сну з'являються «фантастичні» елементи. Реальність змішується з фантасмагорією. Це вже «Одіссея». Її події розгортаються в Понті Евксинському та на його берегах (звідти прийшли праотці троянців).