Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Тому й не дивно, що «люди холоду», чисельно збільшуючись, поширюючись на південь і південний схід, стикаючись з іншими народами, менш пристосованими до суворих умов північної півкулі, ставали поводирями, вчителями, царями місцевих мисливців, напівдиких збирачів дарів природи. Іншими словами, вони збагачували тубільців не тільки інтелектуально й духовно, а й технологічно, що значною мірою забезпечувало перехід корінної раси до осілого способу життя, до цивілізації, насамперед, хліборобської.
Сліди аріїв знаходять і на Середньому Уралі, на Волзі, у Приараллі, у Північній Припонтиді, на Балканах і навіть на півдні Франції. І дивуються: як же так — усюди арії… А чого тут дивуватися — адже край вічного льоду методично тіснив людей на південь, зривав їх із насиджених місць і змушував рухатися по всіх зонах холодного, а згодом і помірного клімату. Як відомо, зони помірного клімату утворилися в тій же Європі після відходу великого льодовика.
15 тисяч років тому люди прильодовикової зони ділилися на три народи, кожен із яких пересувався на південь своїми шляхами, що дедалі розходилися.
СИНИ ЛАМЕХА
С милого севера В сторону южную. М. Лермонтов
— Катастрофа, що сталася 13,5 тисячі років тому, зіграла роль спускового гачка: повільне «сповзання» північних народів на південь змінилося справжнім виходом, який, щоправда, також розтягнувся на багато сторіч. Бурхливе танення льодовика, різке зволоження клімату, утворення боліт і затоплення величезних просторів, вимирання мамонтів, загибель чисельних табунів турів та оленів — усе це набуло характеру великої екологічної катастрофи. І хоч у цілому планетарний катаклізм не був таким згубним для людей льодовикової зони, яким він виявився для мешканців жарких країн (тобто для основної маси людства, що гинула від Потопу), їм, як мовиться, також дісталося. В руських прадавніх джерелах говориться, що в той жахливий рік усі побігли до хребтів Рифейських, боячись потонути в льодяній воді [Насамперед маються на увазі опубліковані давні пам'ятки писемності і збірниках: Космос давньої України; Песни птицы Гамаюн; Велесова книга].
Незабаром стало зрозуміло, що повільний відступ не рятує становища — треба зважитися на велике переселення у південні регіони.
У Біблії зазначається, що напередодні Вселенського Потопу каїніти (гіпербореїарії), які представляють так звану «батьківську» (чоловічу) гілку людства, в поколінні Ламеха [Ламех (сильний, міцний) — син Метушаїла. Єдина допотопна особа з прямої лінії Каїна. Прожив, за даними Біблії, 777 років. Мав дві дружина і скнів: Явала, Ювала, Тувал-Каїна. Написав біблійну поему, в якій особливо звеличував винахідливість свого наймолодшого сина Тувал-Каїна. Історик Йосип Флавій стверджує, що у Ламеха було 77 синів (див. Костів К. Словних-довідник біблійних осіб, племен і народів, — К., 1995.—С. 220)] розділилися на три народи і кожен з них мав свої ареали розселення. На сході, в районі Уралу, жив багаточисельний народ біблійного Явала (старшого сина Ламеха). «Він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду» [Бут. IV. 20], тобто родоначальником пастушачих народів. Цей етнос першим рушив на південь і утворив першу підрасу нової — п'ятої — раси людства, тобто заклав підвалини степової цивілізації.
Ці так звані архаїчні арії, змішуючись із уцілілими автохтонами півдня Уралу, Сибіру, а пізніше — Індії та іранських степів і нагір'їв, утворили плодовиті племена «людей, що живуть у наметах». Мова йде про кочові, пастушачі народи, які відіграли дуже важливу роль у післяпотопній історії людства, — кіммерійців, а потім — скіфів, таврів, сарматів і, нарешті, гунів. Але свій духовний потенціал (а ми ведемо мову саме про духовну історію людства) вони одержали спочатку від народу Явала.
Трохи на захід, переважно у прибалтійському регіоні навколо Білого моря, перед Потом жила інша арійська спільність. Йдеться про народ Ювала (середнього сина Ламеха). Ювал «був батьком усім, хто держить у руках гусла й сопілку» [Бут. IV. 21]. Він ще до Великого Потопу поступово «сповзав» на південь Європи. І настав час, коли цей народ увійшов на територію атлантів, які займали простір між 20 і 40 градусами північної широти, тобто узбережжя Середземномор'я. І тут почалися затяжні, жорстокі війни між «синами Посейдона'' і «гіперборейцями'', про яких оповідає Платон у діалозі «Тїмей». Гору врешті-решт взяли атланти, які відтіснили серединну галузку арійського народу, що згодом заснував античну цивілізацію, на схід. Він поступово, протягом століть, почав заселяти землі Північної Припонтиди — від Дунаю до Кавказу. Тож найперша арійська хвиля стала накочуватися на ваші землі ще до Потопу (14–15 тисяч років тому), задовго до другої арійської хвилі народу Тувала на чолі з Рамою.