Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Знаєш, яка в нього рана? — говорив Фомін.— О! З кулак! А він хоч би день відлежався! Ходить! Усе йому дрібниця!
Повз їх столик пройшов стрункий циганкуватий парубок у чорній косоворотці, підперезаній набірним кавказьким ремінцем. Кобура револьвера, підвішена до пояса штанів, відстовбурчилася під сорочкою ззаду.
— Ти про що тут базікаєш, Федько? — спитав він, кинувши на Олексія недобрий, насторожений погляд.
— Тут лудильників нема, в іншому місці шукай! — ображено надувся Фомін.
Парубок насунув йому кубанку на ніс.
— Чи ба, чекіст!
— Рук не розпускай! — вигукнув Фомін.— Теж звичку взяв!
Парубок зареготав і відійшов до вікна видачі. Він зазирнув у кухню і щось сказав — там засміялися. Він був дуже красивий — смуглявий, чорнобровий, з тонкою, мов у дівчини, талією і кучерями, що вибивалися з-під оксамитової кепки.
— Між іншим, залізна людина! — півголосом сказав Фомін. — Серьога Нікішин. У денікінській контррозвідці побував, ребра переламані. А тут, знаєш, ким?.. — І пошепки: — Комендантом!.. Тому він такий весь і нервовий. І пристає тому... А так хлопець непоганий.
Більше він нічого не встиг розповісти: його покликали нагору.
Пообідавши, Олексій пішов у місто.
Насамперед він розшукав за адресою, яку йому дав Фельцер, шевську майстерню. Згорблений, підсліпуватий швець пообіцяв пошити чоботи за три дні.
Тепер лишалися ще дві справи: побачитися із сестрою і влаштуватись на ночівлю.
З Катериною Олексій давно втратив зв'язок. За останній рік він не одержав від неї жодної вісточки. І хоч могло трапитися, що листи сестри просто не знаходили його на фронті, до всього звиклий за ці роки Олексій підготував себе до будь-якої несподіванки.
Йшов він рідною вулицею, пізнаючи незабутні її прикмети: акації вздовж викладених вапняковими плитами панелей; паркани, в яких знайома кожна лазівка; гранітні тумби біля воріт; покороблені, поруділі від часу номерні знаки...
Підходячи до свого дому, Олексій мимоволі сповільнив ходу...
Двері відчинив незнайомий старий чоловік.
— Давно не живуть,— сказав він,— більше року...
Будинок найняли... Хто ж їх знає, куди виїхали. Казали, у Великі Копані, а потім була чутка, що в Катеринослав. Ні, листи ніякі не приходили... Ви хто їм доводитесь?
— Привіт привіз від брата,— відповів Олексій і попрощався.
На душі було тяжко і від того, що в батьківському будинку живуть чужі, і від турботи за сеструі До того ж тепер загинула надія хоч що-небудь узнати про батька, від якого Олексій теж не мав вістей. А знайти Катерину вдасться, мабуть, не скоро: до Катеринослава далеко...
З житлом Олексій влаштувався несподівано просто. Виручив усе той же Федір Фомін, в якого Олексій спитав, чи не знає він, де поблизу наймається кімната.
— Давай до нас! — запропонував він.— У мене мамуня та сестричка Люська. Вони раді будуть. Підеш?
— Піду,— відповів Олексій.— Мені спати ніде. Фомін збігав кудись попередити, що на деякий час вийде, і повів Олексія на Забалку, де він жив.
Недалеко від міського базару Олексій побачив льотчика Філіппова. Щоки його були багрові, хода неприродно тверда, і ноги він ставив широко, наче сумнівався в міцності тротуару; планшет і маузер бились об коліна, його підтримував за лікоть високий військовий з одутлим, в рожевих плямах обличчям, перетягнутий офіцерською портупеєю і з палашем на ремені.
Мати Фоміна й сестра, така ж кирпата і рожевощока, як і її брат, прийняли Олексія гостинно, напоїли чаєм з сахарином, і юнак відчув себе, мов у рідному домі.
Постелили йому в тісній кімнатці, де вміщалися тільки вузька казармена койка та круглий столик. Лежачи в постелі, Олексій пригадав візницю: за Дніпром невпинно гуркотіли гармати. Будиночок увесь здригався. Олексій заплющив очі. Ось він і повернувся в Херсон. Завтра почнеться нове життя.
РОЗСЛІДУВАННЯ
Чимось невловимо схожий був на Брокмана новий начальник Олексія — Величко. Це був уже немолодий чоловік, лисуватий, рябий, з розумними, уважними очима. На лівій руці в нього невистачало трьох пальців,— говорили, що він втратив їх у перестрілці ще в п'ятому році. Родом Велично був з Пітера, де починав працювати в ЧК разом з Урицьким.