Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
У повітрі запахло самосудом.
На щастя, хтось із медперсоналу догадався послати по чекістів...
Олексія і Воронька здавили з усіх боків. Кожний хотів висловитися, викласти свої докази винності кухаря та його спільників.
Рудий парубок у козачому кашкеті з малиновим око-лишем, смикаючи Олексія за рукав, бубонів йому в саме вухо:
— ...Останній шматок намагаються вкрасти! Та, може, мені від того шматка сили прибавиться, може я вже забув, яке воно, м'ясце те, на смак!..
Воронько підняв руку:
— Тихо, товариші! Все буде в порядку! Зараз заберемо арештованих у ЧК, там розберемося, хто правий, хто винний.
Чорнявий червоноармієць вигукнув:
— Не віддамо! Самі їх судити будемо!
— Не випустимо гадів з лазарету! — підтримали його.
— Знаємо, вони вам м'ясце, а ви їх під чотири вітри! — вигукнув рудий козак, який щойно розмовляв з Олексієм.
— Що-о? — Воронько обернувся до нього.— Що ти сказав? — мацаючи задню кишеню штанів, де лежав револьвер, він зробив крок до пораненого. — Вони нам м'ясце?.. Значить, нас купити можна, так чи що?
Відсахнувшись назад, парубок притиснувся спиною до товаришів.
Стало тихо. І ця раптова тиша була пройнята таким недобрим, настороженим чеканням, що Олексій відчув: Воронько робить помилку. Сутичка з пораненим у цій напруженій обстановці могла викликати новий вибух обурення.
Він застережливо сказав:
— Товаришу Воронько!..
Але Воронько, очевидно, і сам уже все зрозумів. Знизавши плечима, він одвернувся від рудого і рішуче поправив на боці офіцерську польову сумку.
— Добре, хай по-вашому! Створимо комісію — на місці розберемося!
— Це інша річ! — схвально зашуміли навколо.
— З самого початку так би!..
— Письменні є? — спитав Воронько. — Хай вийдуть.
Він був уже спокійний, посміхався, і тільки вуса його збуджено їжилися.
Наперед протиснулися кілька чоловік. Воронько відібрав чотирьох, приєднав до них чорнявого червоноар-мійця, який виголошував промову, потім знайшов очима свого рудого кривдника.
— Ей, гнідий, іди теж в комісію засідати!
— А на біса мені та комісія! — відмахнувся рудий» тримаючись про всяк випадок якомога далі.
— Іди сам розбирайся, якщо іншим не віриш,— наполягав Воронько.
— Мені це ні до чого. І так все відомо.
— Може ще щось узнаєш... про чекістів.
— Ви йому пожерти пообіцяйте, сам побіжить,— порадив хтось.— Він черевом до всього доходить.
Поранені засміялися. Від недавньої напруженості не залишилося й сліду. Рудого почали підштовхувати до Воронька.
— Та я ж малописьменний...— відмовлявся той.
— Зрозумієш як-небудь... Забурчить у пузі — значить, непорядок!..
Його, кінець кінцем, умовили.
Трубним своїм басом Воронько немов обрубав гамір:
— Тихо! Знаєте цих людей? — спитав він, показуючи на комісію.— Довіряєте їм?
— Знаємо!
— Люди відомі!..
— В такому разі кінчайте базар: комісія працюватиме, решта не суньте носа! Ведіть на кухню!
І натовп, очолюваний комісією, посунув до одноповерхового кухонного флігелька, що стояв окремо. Біля його дверей двоє поранених з гвинтівками охороняли не-розданий обід.
Комісія ввійшла в кухню, поранені з'юрмилися в дверях, обліпили розчинені навстіж вікна.
На довгому кухонному столі сірою вологою глибою лежало зварене і вже охололе м'ясо.
— Сідайте, громадяни,— сказав Воронько членам комісії,— будемо працювати.
Олексієві здавалося, що матроса починає тішити вся ця історія. Воронько сів на табурет посеред кухні, поклав на коліна польову сумку і взявся в боки, хитро оглядаючи присутніх з-під насуплених брів, Олексій став біля дверей, допомагаючи вартовим стримувати цікавих. Комісія сіла на лаві вздовж стіни.
Почався розгляд справи.
Насамперед допитали тих двох поранених, які «спіймали» кухаря на гарячому. Це були молоденький чубатий червоноармієць з забинтованим оком і здоровенний кульгаючий матрос у смугастому тільнику і жовтих поношених кальсонах. Молоденький жваво розповідав, що підозру в нього викликала солідна комплекція кухаря: з чого б він був такий гладкий, коли у всього трудового народу черева підводить! Не інакше — обжирається за рахунок поранених! З цього все і почалося...
— Кухар з самого початку повівся зухвало,— розповідав свідок,— відмовився м'ясо важити: мовляв, з обідом не встигне. Але ми взяли його за зябра — зважив... А як з'ясувалося, що невистачає, каже — уварка. Це аж двадцять фунтів! Тут і малій дитині ясно, що і як... Ти не дивись, що в мене одне око забинтоване. Я й без ока контрреволюцію розберу!