Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Поранені співчутливо засміялися.
— Скільки було м'яса спочатку? — спитав Воронько хмурячись.
— Свіжого? Трохи більше ніж сімдесят чотири фунти,— упевнено відповів червоноармієць.— А як зварилось, точно п'ятдесят. Двадцять чотири фунти — як не було.
Воронько почухав голову, зсунув набік кашкет і звернувся до комісії.
— Тепер треба другу сторону послухати... Нехай кухаря приведуть. Тільки дивіться, без дурниць! Якщо хто займе його хоч пальцем, з тим я окремо поговорю! Ми-хальов, сходи по нього, постеж за порядком!
Привели кухаря. Неповороткий, хворобливо товстий, він дріботів ногами і, як слимак, втягував голову в плечі при кожному окрику.
Його поставили перед Вороньком.
— Розповідай, кок, крав м'ясо чи не крав? — наказав той.
Кухар заплакав. Тремтячи обвислими щоками, він почав присягатися, що за тридцять років роботи не взяв казенного ні на копійку, що м'ясо уварилося, що в нього дружина стара, а дочка на останніх днях від червоного командира...
— Не дайте безвинно постраждати, голубчики! — задихаючись, говорив він.— Чесно працював, бачить бог!..
— Знаємо вашу чесність! — крикнув рудий.
Але його ніхто не підтримав. Поранені вже заспокоїлись, вигляд жалюгідного, плачучого старого чоловіка вплинув на всіх гнітюче.
— Відповідай, кок,— сказав Воронько, смикаючи себе за вуса,— скільки буває уварки?
— По-різному, голубчики, — схлипнув кухар. — Яке м'ясо... Іншим разом і третина від усього може піти.
Навколо загомоніли.
— Тихше, громадяни! — підвищив голос Воронько.— Треба перевірити, бреше він чи ні. Свіже м'ясо є ще, кок?
— В підвалі, на вечерю лишилось.
— Давайте його сюди!
Коли м'ясо витягли нагору, Воронько сказав кухареві:
- Ріж рівно три фунти. Але, гляди, щоб було точно.
Всі уважно стежили, як кухар важив відрубаний од тушки соковитий шматок філе.
- Став чавунок на вогонь! — розпорядився Воронько.— Зараз, товариші, зваримо цей шматок і подивимось, скільки залишиться, і тоді побачимо, винен старий чи ні.
Хтось незадоволено сказав:
— До-овга історія!..
- Людину розстріляти, звичайно, швидше,— нахмурився Воронько.— Нічого, помекаєш.
— Правильно! — загомоніли поранені.— Це він до діла придумав!..
...М'ясо варилося більше години. І весь цей час члени комісії і поранені, не відриваючись, стежили за киплячим чавунцем. По кухні розпливалася пара. Запахло жирним м'ясним бульйоном.
— Ох, і їсти охота! Без обіду ж сидимо! — почулися голоси.
- Якби не затівали бучу, давно б уже пообідали!.. Коли м'ясо зварилося, його зважили. В ньому невистачало одного фунта і трьох золотників!..
Арифметикою займалися всі. Олівці, що були у Воронька і Олексія, розломили на шість огризків, кожному членові комісії Воронько видав по аркушику паперу.
Коли всі підрахували, виявилось, що на загальну кількість м'яса, призначеного на обід, уварка в двадцять чотири фунти була ще й невелика, могло уваритися більше.
— Ну? — спитав Воронько.— Що ви скажете, товариші громадяни?
Члени комісії перезиралися, чухали' потилиці.
— Кого ж тепер будемо судити? — говорив Воронько.— Чи, може, все-таки розстріляємо старика? Що нам?
— Ти не жартуй! — зніяковіло пробурмотів чорнявий червоноармієць, розглядаючи покреслений незграбними розрахунками папірець.— Всяке могло бути...
— Воно й видно, що всяке! — знущався Воронько.— Коли черепок не працює, всього дочекаєшся! Перебили б людей, а потім шукай винних! А де він, головний свідок? Іди, йди-но сюди!.. Розкажи ще раз, як ти контрреволюцію розглядів?..
- Браточки! — злякано забурмотів той.— Помилоч-ка вийшла!..
Воронько згріб його за сорочку.
— Я б за такі помилки стріляв на місці! — люто роздуваючи вуса, пробасив він.
- Звідки ж я знав! — виправдовувався червоноармієць.— Та я зроду-звіку стільки м'яса не варив! Хто ж його, чортяку, знав, що воно таке уваристе!..
- А що,— звернувся Воронько до поранених, — може навчимо його куховарити, щоб удруге не помилявся?. Запхнемо його в чавунець і подивимось, скільки від нього лишиться?..
Вибухнув регіт.
— От сказав!
— Оце так чекіст!
— Відпусти його: він кістлявий — навару не буде!.. Сміялись всі — і члени комісії, і поранені, що обліпили вікна, і чекісти — сміялися весело, від душі, охоплені одним почуттям радісного полегшення. Кухаря плескали по круглих плечах, і він теж посміхався, витираючи фартухом дрябле обличчя, до якого повернувся його природний багровий відтінок.