Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Згадали про інших арештованих. Натовп посунув до підвалу. Лікарів урочисто витягли на світло і, розгублених, нічого не розуміючих, обступивши з усіх боків, повели через подвір'я в будинок госпіталю...
— Ходімо, Михальов,— сказав Воронько, глянувши на кишеньковий годинник,— Стільки часу згаяли!..
Біля воріт їх наздогнав рудий козак.
— Ей, заждіть!
— Чого тобі?
Рудий підійшов і, винувато заглядаючи в очі, попросив:
— Ти прости, брат, збрехав тоді, не подумавши...
— Йди вже, голово! — сказав Воронько благодушно. — За дурість тільки й прощаю... Я ж відразу зрозумів, що повар не винен,— говорив він, коли вийшли за ворота.— Сам колись у підручних був у корабельного кока, знаю це діло...
Олексій посміхався. На душі в нього було свято, а від чого, він і сам не міг пояснити. Нікого вони не викрили, нікого не арештували, не розкрили ніякої змови... І все-таки те, що вони зробили, було справжнім чекістським ділом, і людина, яка йшла поруч з ним, була справжньою людиною...
ІСТОРІЯ З НАКАЗОМ
Удень одинадцятого липня Брокман поїхав на автомобілі до Миколаєва в губчека. Наступного ранку він повернувся, викликав до себе всіх співробітників відділу військових справ та боротьби з шпигунством і наказав доповісти обстановку.
Доповідав Величко.
За добу відсутності Брокмана сталася надзвичайна подія, в якій знову був замішаний начальник авіаційного загону Філіппов.
Льотчики одержали наказ розвідати і засікти вогневі точки противника, оскільки стало відомо, що до білих підійшло підкріплення. Виконати наказ з ряду причин можна було тільки під час артилерійської перестрілки.
Весь день літаки авіазагону стояли напоготові. Наша артилерія наполегливо довбала лівий берег, намагаючись викликати вогонь у відповідь, однак противник не відповів жодним пострілом. Уже почало смеркати, і Філіппов вирішив, що сьогодні обійдеться без польотів. Льотчиків він відпустив по квартирах, а сам з якимись дружками напився до нестями. Саме в цей час білі відкрили такий вогонь, якого не було ні разу, відколи врангелівський фронт наблизився до Херсона. Вони вели точний прицільний вогонь по нових позиціях нашої артилерії, яка тільки за день до того була передислокована.
В результаті їм вдалося накрити нашу плавучу батарею, що стояла на річці Кошовій, і вона затонула з усіма своїми стотридцятиміліметровими гарматами.
Коли Філіппов, проспавшись, дізнався, що сталося, він, ні з ким не погоджуючи своїх дій, підняв весь загін у повітря і довго запекло бомбардував скупчення човнів, приготовлених врангелівцями для переправи.
— Філіппов арештований?— спитав Брокман.
— Ні.
Брокман сказав Курліну:
- Їдь, достав його сюди на авто негайно.
Коли Курлін вийшов, Величко продовжував доповідати.
- Минулої ночі на березі знову була помічена світлова сигналізація. Вперше її побачили з тиждень тому в районі Забалки. Відтоді сигналізація кілька разів повторювалась. Засади і облави досі нічого не дали.
- Де вчора сигналили? — спитав Брокман, підходячи до карти Херсона, яка висіла на стіні.
Величко показав. Брокман обвів це місце колом і поставив усередині цифру «5». Чотири таких самих кола з номерами вже стояли вздовж дніпровського берега.
— О якій годині?
— Як і раніше, між дванадцятою і першою годиною.
— А що передають, вияснили?
— Дані про розташування нашої артилерії,— сухо покашлюючи, відповів худорлявий, окатий Табачников. — Білі завжди чудово поінформовані про всі зміни в наших позиціях... Об'єктивно перевага в артилерії на нашому боці, а користі ми маємо від неї набагато менше, ніж вороги, через особливість позицій... їх батареї сховані в плавнях, а наші стоять майже на міських вулицях. Ми стріляємо, по суті, наугад, а вони засилають сюди одного шпигуна — і місто перед ними мов на долоні...
— Одного шпигуна? — перепитав Брокман.
— Цілком очевидно... Від нього вони і одержують орієнтири для стрільби.
— Але чи все робить один шпигун? Боюсь, що їх тут ціла зграя. Ось що я хотів сказати вам...— Брокман підійшов до стола і дістав з шухляди списаний на машинці аркуш паперу.— Кілька днів тому Філіппов одержав наказ з Миколаєва з усім загоном вилетіти в тил на нову базу. Я цей наказ скасував, як такий, що не відповідає генеральному плану воєнних дій, скасував самовільно і думав: буде галасу. Минає день, другий, тиждень, а галасу нема. І взагалі в документах з Миколаєва про той наказ ні слова. Незрозуміло... В Миколаїв я поїхав спеціально, щоб з'ясувати, в чому справа. І з'ясував... — Брокман переклав з місця на місце прес-пап'є, з силою засунув напіввідчинену шухляду стола. — Ніякого наказу Філіппову не було! Так, так, зовсім не було! Наказ фіктивний, підпис підроблено і тільки печатка справжня. Ось він.