Великі міфи імперії

А ось що пише професор М.Ковалевський, зображаючи життя общинної сім'ї в Орловській губернії: «Було б грубою помилкою дивитися на старійшину російської нерозділеної сім'ї, як на особу, котра займає таке ж становище, яке належало римському pater familias. Російський домашній владика подібно сербському домачіну є лише першим серед рівних. Усі дорослі члени творять вигляд сімейної ради, думку якої у важливих справах необхідно враховувати». [82] Справжня ідилія! Сімейна демократія сягає висот римського сенату часів республіки! Однак не треба піддаватися чару професорського викладу. Уже на наступній сторінці читаємо: «Відомо немало випадків, коли чоловіки жорстоко карали своїх жінок за наказом большака; з іншого боку, доволі часті приклади, коли жінка, заохочена підтримкою старійшини дому, зневажає права чоловіка і живе майже у відвертому перелюбстві зі своїм свекром». [83] Ковалевський підтверджує традиції російських істориків «робити висновки на противагу фактам». Не хочеться вірити, щоб дорослі члени сім'ї давали згоду на співжиття невістки зі свекром. Такі явища можливі тільки за умов повного безправ'я або повної відсутності моральних принципів у сім'ї. У першому випадку твердження М.Ковалевського про який-небудь вплив дорослих на рішення старійшини не відповідає дійсності, у другому випадку — маємо справу з іншою, нехристиянською цивілізацією.

Ковалевський мимоволі торкнувся такого явища, як «снохачество». В «Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона» читаємо: «снохачество» (співжиття свекрів з невістками) доволі поширене і тепер серед селян». [84] Однак у довідковій літературі матеріалів на цю тему обмаль. «Большая Советская Энциклопедия» (Москва, 1956), «Энциклопедический словарь» (Москва, 1955), «Большая Советская Энциклопедия» (Москва, 1978) не подають пояснення цього явища. Незважаючи на це, сучасне російське суспільство знає про цей звичай. Зокрема, про «снохачество» є згадка в книзі «Галина» відомої співачки Галіни Вішнєвської: «Адже в селах, бувало, як син поїде, такий батько лізе на пічку до молодої невістки, їх і називали снохачами». [85] У цій аморальній атмосфері діти виростали з порушеною психікою, що значно впливало на мораль цілих поколінь. Частина людей, яка не зазнала морально-психічної деградації, мріяла отримати паспорт і покинути рідну оселю. З часом це перетворилося в одну з основних рис совєтського селянства. Українська ностальгія за вишневим садком, родинним теплом, незабутніми літніми вечорами, коли «мати хоче научати, та соловейко не дає», була для росіян невідомою і незрозумілою.

Наведені факти з життя російських селян переконливо свідчать, що у них відсутній інститут християнської сім'ї. Це вважається унікальним явищем серед європейських народів. Численне людське збіговисько не може вважатися сім'єю, хоч і живе під одним дахом. Бракує там цієї інтимності у відносинах між батьками і дітьми, що є абсолютно необхідною передумовою нормальної сім'ї. А ще на додаток, коли у відсутність батька дитина бачить на печі біля мами рідного діда, то нема слів на визначення того паскудства. Тому чоловіки, котрим пощастило отримати паспорт, без найменшого жалю покидали осоружні пороги і, активно працюючи ліктями серед чужих, виборювали місце для проживання. Усюди, виявляється, ліпше, ніж дома.