Великі міфи імперії
- Автор: Нестайко Омелян
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: «Афіша»
- ISBN: 966-8013-13-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Великі міфи імперії». Краткое содержание книги:
Відхід населення, особливо з центральних губерній Росії, був зафіксований ще до 1917 року. Дехто бив тривогу з приводу «оскудения центра», але зарадити цьому процесу не змогли. У совєтський період влада сприяла міграційним процесам, справедливо зараховуючи їх до ефективних засобів русифікації і поневолення окраїн імперії. Мігрантів підтримувала влада, вважаючи, що вони втілюють на нових місцях державну ідею, тому зайди поводилися досить самовпевнено і агресивно. Під їх впливом гинули культури «звільнених» народів, незміцнених національною свідомістю. У мігрантів викликала ненависть не тільки культура місцевих етносів, але навіть природа. [86] Прикладом цього може служити доля Великого Лугу (плавні на лівому березі Дніпра), який простягався на 400 кв. кілометрів. Великий Луг мав багатий рослинний і тваринний світ. Люди його оберігали і користали з його багатств, суворо дотримуючись певних правил. Народ називав його Батьком — Великим Лугом. Згодом він був знищений не без допомоги царської адміністрації. Згадаємо також Донбас з його отруйними териконами, затоплення дніпровськими водами кількох сотень тисяч гектарів найбільш урожайних земель Європи, винищення карпатського бука в 1940-50-х роках минулого століття без найменшої користі для народного господарства. Дніпровські води затопили також і не виявлені та той час наші історичні пам'ятки. Як повідомляє преса, вчені знайшли на дні Каховського водосховища Запорізьку Січ, або «козачу Атлантиду». Цей район був затоплений у 1950-их роках без проведення археологічних розкопок.
Усе це результат грабіжницького господарювання, в основі якого підсвідома ненависть до чужого довкілля, чужих культур і народів.
Тепер нам буде простіше зрозуміти, чому людожерські заклики більшовиків знайшли розуміння у так званих «трудових масах». Більшовицька ідеологія лягла на аморальний грунт того народу і дала страшні плоди.
13
У контексті російських проблем особливе місце займає церква. Відірвана від інших православних церков-сестер, вона створила свій закритий світ, у який не допускала ніяких впливів, навіть константинопольського патріарха. Заскорузла у неуцтві і забобонах, російська церква ставилася з неприхованим недовір'ям і ворожістю до інших православних церков і християнських конфесій.
Митрополит московський Макарій описав життя іншого митрополита — Феодосія, що свого часу прагнув підняти моральний і освітній рівень московського попівства, однак викликав велике невдоволення та спротив, оскільки у священики йшли люди, котрі не хотіли заробляти працею на хліб насушний. Вони не розуміли своїх обов'язків і думали тільки про доходи, які забезпечував їм священичий сан. До речі, це діялося не в глухій провінції, а в самій Москві, котра мала «сорок-сороків» церков. Особливо виділялися вдівці-священики, і диякони, які вели розпусне життя. Тому всякі спроби митрополита Феодосія в оновленні церковного життя наштовхувалися на шалений опір. Священики (якщо можна так їх називати) почали його проклинати. Це зробило на нього таке прикре враження, що він залишив митрополичий престол (1464 р.). [87] Цей же автор, пишучи про XV–XVI століття, стверджує, що: «росіяни тоді майже не знали своєї віри… Самі пастирі церкви переважно ледве вміли читати і писати і в колі архипастирів зустрічалися особи, котрі були не в змозі відповісти, скільки було євангелістів…» [88]
Пройшло ще майже 100 років, а церковне життя не змінилося на краще. У Стоглаві, [89] зокрема, говориться: «… в церквах Божих в соборних і парафіяльних стоять в шапках… і гамір, як у корчмі, стоїть і «сороміцькі словеса»… співу божественного не чути в гомоні». [90] Оскільки прихожани нудьгували під час довгого стояння, духовенство самовільно ввело прискорений порядок богослужения: одночасно дяк читав, диякон говорив октенію, а піп «возгласи». [91] Возгласи — це закінчення молитов, котрі піп виголошує підкреслено голосно. У результаті створювалась така какофонія, що нічого не можна було зрозуміти. Згідно зі Стоглавом багато церков було без священиків, їх часто будували позірні християни під впливом страху, а потім забували. У діючих церквах, де відбувалися богослужіння, попи і церковні причетники пиячили і навіть билися.
[86] Бородай Ю.М. Этнические контакты и окружающая среда // Природа. 1981. - № 9. — С.82.
[87] Макарий, Митрополит Московский. История русской церкви. — СПб, 1887. — Кн. I. — С.55.
[88] Цитуємо за: Гордиенко Н.С. Крещение Руси: факты против легенд и мифов. — Л.; Лениздат, 1986. — С. 116–117.
[89] Стоглав — назва церковного собору 1551 року, постанови котрого зі ста глав нормували внутрішнє церковне життя і його стосунки з владою та суспільством.
[90] Жданов И. Материалы для истории Стоглавого собора // Журнал Министерства Народного Просвещения. — 1876. — Т.7. — С.77.
[91] Ключевский В.О. Сочинения: В 8 т. — М.: Госполиздат, 1957. — Т.III. — С.302.