МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Власне, про це я хотів поговорити. А твоя оці прес-вумен, виявляється, може бути в курсах. Ну от для чого ти її притягнув сюди саме тепер?
-Знаєш про те залізо, яке кують, поки гаряче? Коли баби сідали мені на шию?
-Денисе, ми знайомі лише два місяці. Може, колись і сідали.
-Осьо! - директор ринку "Універсум" зігнув у лікті правицю. - Кажу тобі: в світлі останніх подій газетні чи журнальні публікації нас прикриють. І не будуть коштувати нічого. Отже, про банк.
-Тут до нового року хрін залишився, у всіх звітність, нашими, та й взагалі подібними проблемами ніхто займатися не захоче. Після новорічних та різдвяних свят почнемо. Мої пацанчики носами землю рили, та вирахували варіант абсолютно певняковський. Саме те, що лікар прописав.
Тепер Савицький поглянув на партнера з недовірою. Ціну набиває, сучий син. Бо, згідно домовленості, той, хто знайде банк, через рахунки якого вдасться провести власні "брудні" гроші, оформивши їх, як легальну банківську позику, вкладає в справу тридцять п`ять відсотків потрібної суми, партнер перекриває решту шістдесят п`ять. Не можна сказати, що Савицький сам не шукав варіантів. Він просто не був переконаний на всі сто, що знайдений партнером варіант спрацює, не зірветься, а на пропозицію доведеться приставати тепер. У випадку облому доведеться шукати нових виходів, це - трата часу.
-А коли конкретніше?
-Банк "Столичний". Потрібна нам жінка живе сама з дитиною. Дівчинка-юнка. Не так давно в неї почалися проблеми, подробиць не знаю, та й не дуже цікавлюся. Головне - мами таких люблять-голублять. Гроші можуть на цю тьотю піти або мінімальні, або не витрачатися зовсім. Мінімальні - невеличка премія, на панчохи, помадки, прокладки. Економити таким чином: у випадку, як тьотя закомизиться, нагадаємо, що в неї донечка є. Думаєш, до ментів побіжить? Не встигне.
Боровий замовк, бо підійшов офіціант, несучи салат з свіжих, дарма що тепличних овочів, і замовлений шашлик.
-Якого біса твоя мадам у сортирі так довго робить? Алладін уже встиг м`ясо посмажити...
-Ну, мадами взагалі там довгенько сидять. А шашлик почав смажитися, коли я з дороги передзвонив і поквапив.
Савицького як раз таки справді дещо тривала відсутність Аллочки менше тепер хвилювала. Він не помилився: його несподіваний партнер виявився жорстким налітником, справжнім грабіжником. З відвертим криміналом директор "Універсуму" намагався справи не мати, саме через це його дуже влаштувала запропонований свого часу "дах", поставлений колишнім ментом. На дрібниці він заплющував очі, але тут ситуація могла надто загостритися.
-У більш цивілізований спосіб, аніж залякування нещасної жінки, справи залагодити не вийде?
-Вийде, - легко погодився співбесідник. - Сам так хочу. Нехай лиш тьотя зрозуміє це, прийме невеличкий презент і назавжди забуде про наш візит?
-Чому раптом "наш"?
-Добре, мій. Балакати з нею буду я. Не годишся ти для подібних ролей, Денисе Вікторовичу. О, диви, твоя королева пливе по зелених хвилях. Бач, устигли всі теми перетерти. Пора по коньячку.
Не знати для чого Савицький зиркнув на годинник. Алли не було двадцять хвилин. Примостившись за столом, вона голосно вибачилася за те, що змусила чоловіків чекати. Вже після другої випитої чарки пестила Савицького під столом ніжкою. Життя налагоджувалося. Принаймні, мало для нього нині свої приємні сторінки.
Поглядів таких Вовка Дизель не любив. Хоча б через те, що часто відчував їх на собі: недовіра, змішана з напівприхованим презирством. Свого відвертого ставлення до вчинку шефа його команда не висловлювала явно, бо поки Дизель формально вважався старшим товаришем, ватажком цього кодла відморозків, він годився у батьки навіть найстаршому з них. Інші з Дизелем просто не працювали б: старшому, Колі Мачусі, місяць тому виповнилося двадцять п`ять. На глибоке переконання Дизеля, до тридцяти йому не дотягти. Системний наркоман з семирічним стажем, Мачуха або загнеться на зоні, куди обов`язково потрапить, або склеїть ласти десь на брудному матраці. Серед усіх Мачуха був єдиний киянин, жив у квартирі, відписаній люблячою бабусею улюбленому онучкові. Батьки давно поставили на синові хрест, навіть втішилися. Коли хлопчина перебрався жити окремо на Південну Борщагівку. З дому Микола потроху виносив більш-менш цінні речі, тож батьки зітхнули вільно, спекавшися синочка. Правда, старша донька, дипломований юрист, швидко змикитила, що до чого, розважливо прокачала ситуацію і, заплативши братові енну суму доларів, швиденько переоформила документи. Тепер після смерті Миколи Мачухи, яку навіть рідні бачили не за горами, помешкання відходило у власність старшої сестри. Жити вона там не збиралася, вигідно одружилася, мешкала в чоловіка, а нерухомість, залишену в спадок, надзвичайно просто продати, прикупивши собі згодом більш просторе житло. Ні, старша сестра Миколи вміла вигідно вкладати гроші. Навіть не тішила себе ілюзіями, що рідний брат пустить "гонорар" на якусь іншу потребу, окрім ширки. До речі, на наркоту витрачалася вся його частка від кожної крадіжки. Заради цього працювали ще двоє з команди - Мордвин і Татарин. Це прізвиська, обидва були яскраво вираженими слов`янськими типажами, Мордвин навіть носив козацькі вуса. Імен їхніх Дизель не знав, та й не особливо прагнув дізнатися. Залетіли вони до столиці, коли вірити, з Одещини, жили разом з Мачухою, власне, Коля й познайомив приятелів з старшим товаришем. Четвертий, Стьопа Буркотун, зовсім пацан років вісімнадцяти, наркотиків не вживав, крутився там же, на Борщагівському базарі, старшим куди пошлють, жив з підсліпуватою тіткою і пристав до гурту, аби не цупити її мізерної інвалідської пенсії. Своїх подільників Стьопа відверто побоювався, а от авторитет ватажка викликав у хлопчиська певний сумнів. Дизель помічав це, тож Буркотуна наркоманська команда час від часу відверто "строїла". Отримував він найменше, тож поки мовчав. До сьогоднішньої розмови. В очах кожного з четвірки Вовка Дизель угадував відверте бажання порвати його на шматки.