МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

Знайомий "опель" справді стояв неподалік від під`їзду. Передні дверцята з боку пасажира розчахнулися, Людмила зазирнула в салон і нічого страшного на перший погляд не побачила. Рибалка напівлежав у кріслі на місці водія, але ані помираючу жертву, ані героя, котрий, лишившись без обох ніг, продовжує стримувати могутній наступ супротивника, він не вдавав. Людмила попри всю несподіваність і драматизм ситуації десь у підсвідомості відзначила - їй це подобається. Ще в салоні чимось тхнуло, змішання різних запахів, з яких таки вирізнявся алкоголь. Неначе хто розхлюпав міцний напій на шматок розпеченої шкіри. Ніколи не нюхавши розпеченої шкіри, Людмила чомусь дала запахові, котрий ударив у ніс, саме таке визначення.

-Бачте, все нормально, - Олег говорив рівним голосом, без жодної спроби заспокоїти, просто констатував очевидний факт. - Зараз я вийду, закрию машину, обіпруся на вас і ми зайдемо в будинок, - пауза. - Там у вас така пильна тітонька при вході, їй не варто бачити, як ви затягуєте до себе напівзігнутого чоловіка.

-Сьогодні не тітонька. Відставний полковник.

-Тим більше. Поводьтеся, ніби нічого не трапилося. Гайда.

Обережно, аж надто обережно Рибалка ступив лівою ногою на мокрий сніг, напружившись, вистромив з машини голову й тулуб, перенісши вагу тіла на ліву ногу, одним плавним рухом виліз з машини. Людмила, вибігаючи, накинула дублянку просто на домашній халатик, о ось капці не перевзула, ноги промокли відразу, щойно вона вибігла на тротуар, та вона відчула вологу п`ятами лише тепер. Рибалка далі рухався неквапом, зачинив машину, писк підтвердив увімкнення сигналізації. Сховавши ключи до кишені куртки, Олег запахнув поли. Людмила вже підбігла до нього - гори вони, ті капці!, - взяла під руку. Зовні парочка виглядала досить пристойною. Подумаєш, чекала жінка свого милого, аж вискочила на вулицю боса. Повз відставника-консьєржа прошли спокійно, в ліфті несподіваний гість притулився спиною до стіни, заплющив очі, але щойно вони зайшли до квартири і Людмила зачинила двері зсередини, Рибалка поточився, схопився рукою за стіну, мало не впав, обережно присів на маленький пуфик у передпокої. Тепер, при кращому освітленні, господиня побачила - Олегове обличчя блищало від крапельок поту.