Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
На додачу до інформації про доходи, освіту й зовнішність, чоловіки та жінки на аналізованому сайті знайомств зазначали свою расову належність. Їх також просили зазначити свої вподобання щодо расової належності потенційного партнера. Було два типи вподобань: «така сама, як і моя» і «не має значення». Як і учасники «Найслабшої ланки», користувачі цього сайту висловлювали своє ставлення до несхожих на них людей публічно. Свої ж справжні вподобання вони, як правило, демонстрували пізніше, у конфіденційних електронних листах до людей, з якими їм хотілося б зустрічатися.
Приблизно половина білих жінок на цьому сайті та близько 80 % білих чоловіків заявили, що раса для них не має значення. Але дані про отримані відповіді свідчать про інше. Ті білі чоловіки, які стверджували, що не беруть до уваги расової приналежності, 90 % своїх відповідей надіслали білим жінкам. А білі жінки, для яких раса начебто також не мала значення, 97 % своїх відповідей надіслали білим чоловікам. Це означає, що симпатичний, багатий та освічений азіат отримає більше ніж у чотири рази менше відгуків порівняно з білим чоловіком, який має аналогічні дані; так само темношкірі чоловіки й чоловіки-латиноамериканці отримають від білих жінок удвічі менше позитивних відповідей порівняно з білими чоловіками.
Може, для цих білих чоловіків і жінок расова належність справді не мала значення? Може, вони просто не бачили на тому сайті небілого партнера чи партнерку, які могли б їх зацікавити? Чи, можливо (і це здається більш імовірним), вони заявляють про свою байдужість до расової належності лише тому, що хочуть позиціонувати себе неупередженими, — особливо в очах своїх потенційних партнерів, які належать до тієї самої раси, що й вони?
Прірва між інформацією, яку ми прокламуємо публічно, та інформацією реальною часто буває надто великою. (Простіше кажучи, ми кажемо одне, а робимо інше). Це виявляється в особистих стосунках, у комерційних трансакціях і, звичайно ж, у політиці.
До неправдивих заяв політиків ми вже звикли. Але виборці також схильні до брехні. Візьмімо, наприклад, вибори, де чорношкірий кандидат змагається з білим. Чи можуть білі виборці брехати соціологам і стверджувати, що вони проголосують за чорношкірого кандидата, щоб здаватися більш байдужими до кольору шкіри, ніж вони є насправді? Звичайно, можуть. Під час виборів мера Нью-Йорка у 1989 році, коли змагалися Девід Дінкінс (чорношкірий кандидат) і Рудольф Джуліані (білий), Дінкінс переміг, набравши лише на кілька відсотків більше. Хоча Дінкінс і став першим чорношкірим мером Нью-Йорка, та невелика перевага, з якою він переміг, стала несподіванкою, бо передвиборні опитування свідчили, що Дінкінс мав перемогти з відривом у 15 %40. У 1990 році, коли білий расист Девід Дюк балотувався в Сенат Сполучених Штатів, він отримав на 20 % голосів більше, ніж прогнозували передвиборні опитування, і це свідчило про те, що тисячі виборців штату Луїзіана не бажали публічно визнавати, що віддають перевагу кандидатові з расистськими поглядами41.
Дюк, попри те, що йому так жодного разу й не вдалося здобути високу політичну посаду, до якої він завжди прагнув, виявився справжнім майстром зловживання інформацією. Будучи Великим Магом Лицарів Ку-клукс-клану, Девід Дюк спромігся скласти розсильний список тисяч куклукскланівців і прихильників Клану, яким згодом судилося стати його політичною базою. Не вдовольнившись використанням цього списку тільки для себе, він згодом продав його за 150 тисяч доларів губернатору Луїзіани. Через кілька років Дюк знову скористається тим списком з особистою метою, повідомивши своїх прихильників, що потрапив у скрутне становище й потребує їхньої допомоги — грошових пожертв. Таким чином Девід Дюк спромігся зібрати сотні тисяч доларів для продовження своєї праці в царині зверхності білої раси. У листі до своїх прихильників він пояснив, що перебуває у такій фінансовій скруті, що банк намагається реквізувати його будинок42.