Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

Навіть якщо ви — приватна особа, вам не хотілося б постати перед широким загалом як людина упереджена й фанатична. А чи існує спосіб перевірити людину на схильність до дискримінації в публічному просторі?

Хоч яким би неймовірним це видавалося, телевізійна гра «Найслабша ланка» (The Weakest Link) виявилась унікальною лабораторією для дослідження дискримінації37. Запозичена з Великої Британії, ця гра на нетривалий час стала у Сполучених Штатах страшенно популярною. У грі беруть участь вісім учасників (або шість, як це згодом відбувалося в денному варіанті цієї вікторини), кожен з яких дає відповіді на тривіальні запитання, змагаючись за один-єдиний готівковий приз. Але не факт, що гравець, який дає найбільшу кількість правильних відповідей, буде успішно просуватися до перемоги. Після кожного раунду кожен змагальник голосує за те, щоб усунути одного з решти учасників. Здавалося б, єдиним об’єктивним критерієм, який при цьому має братися до уваги, є здатність учасника відповідати на банальні запитання — расова належність, стать і вік начебто не мають жодного значення. А чи й справді не мають? Порівнявши реальне голосування учасника з голосуванням, яке справді мало б прислужитися його егоїстичному інтересу, можна зробити висновок, чи впливала схильність до дискримінації на хід самої гри.

Під час розгортання гри стратегія голосування змінюється. Протягом кількох перших раундів є сенс усунути поганих гравців, оскільки приз зростає лише тоді, коли змагальники дають правильні відповіді на запитання. У подальших раундах стратегічні стимули відкидаються геть. Необхідність збільшення призу тепер переважується прагненням кожного учасника заволодіти ним. Це буде легше зробити, якщо усунути решту вправних гравців. Отже, грубо кажучи, типовий змагальник голосуватиме за усунення найгірших гравців у початкових раундах і найкращих — у наступних раундах.