Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
____________________
Фонди Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. — Д-3058.
І. Г. Толпєєв,
лейтенант, командир взводу З батареї 438 окремого винищувально-протитанкового полку 4 гвардійської армії 2 Українського фронту
Подвиги артилеристів
...20 січня 1944 року наш 438 винищувально-протитанковий полк з-під Сміли зробив марш і прибув у район Кам’янки.
Він повинен був разом з полками 69 гвардійської стрілецької дивізії прорвати оборону ворога. Наступ розпочався 25 січня, піхота легко перейшла невеличку річку, захопила село Баландине і стала переслідувати німців, які відступали на південь у напрямку міста Шполи. Слідом за піхотою пішли і гармати батареї нашого полку. Тут сталася велика біда. Німці оперативно викликали свою авіацію якраз у той момент, коли батарея була у відкритому полі. Попереду був глибокий яр, і люди вирішили шукати в ньому порятунку від горбатих «Юнкерсів». Шукали порятунок, а знайшли смерть.
Фашисти буквально знущались над незахищеними нашими людьми. Тим, хто не втік в яр, а залишився в полі, було легше. Ну, а тим, що були в яру, було моторошно.
Для молодого Якова Давиденка з гарматної обслуги це було перше випробування і таке важке. Бомби скидали в те місце, де було найбільше скупчення людей. Відбомбившись, літаки почали на бриючому польоті знищувати людей з кулеметів. Над Давиденком нависла смерть, і він би її отримав, як і багато інших, але його врятувала кмітливість, винахідливість. Він відбіг недалеко в бік і тут же, в яру, ліг на землю, злившись з нею, і до кінця спостерігав це безжальне бомбардування. Багато там загинуло наших людей, але Давиденко залишився не ушкодженим. Він врятував себе для бою з танками.
Після бомбардування батареї ми пішли вперед, і тут назустріч нашій піхоті з села Оситняжки вийшли танки. Батарея встигла розгорнутись, швидко відкрити по них вогонь, були і прямі попадання. Танки ворога, не прийнявши бій, розвернулись і пішли в укриття. Вперше по цих танках вів вогонь з гармати і Яків Давиденко. У цьому бою він пережив два жахи: безжалісне бомбардування і першу зустріч з фашистськими танками. Рядовий Давиденко здав екзамен на зрілість воїна...
Запам’ятався мені і останній бій по знищенню німців, оточених під Корсунем-Шевченківським. 5 і 6 батареї стали праворуч по шляху, який вів з Лисянки в село Почапинці. Вони готувались до бою з оточеними німцями, які відходили з Журжинець. Через шлях на правому боці росли товсті, вікові груші й осокори.
Під покровом ночі і сильної хуртовини, це було 17 лютого 1944 року, оточені німці пішли по цьому шляху на Лисянку для з’єднання з головними силами. Наша артилерія чекала на танки, але їх у німців не було. По шляху йшли колони німців, потім — артилерія, візки зі зброєю та мінометами, а в кінці колони — візки з пораненими з госпіталів.
Стріляли картеччю, стріляли осколковими снарядами, стріляли з особистої зброї. Багато було вбитих, але німці все лізли і лізли вперед. Створилась загроза [виходу], і це всі розуміли. Адже артилеристи тут воювали без своєї піхоти, закінчувались снаряди, частина німців прорвалась у тил і опинилась у нас за спиною. Частина воїнів нашої 3 батареї повернулась назад і полонила їх. Ось тоді мені і випала нагода побачити бій гармати сержанта Кругляка, який я спостерігав з тилу, а точніше, позаду цього бою.
Що ж вигадав Кругляк? А ось що. На озвірілих німців, безперервно нападаючих на гармати батареї, він подав команду цілитися в стовбури дерев на шляху і стріляти по них осколковими снарядами. Ефект виявися шокуючий. Снаряд розривався під час удару об дерево, і осколки майже повністю винищували німців. Летіли цурки від дерев, падали на шлях убиті осколками німці, валялись розбиті візки, трупи коней — картина була вражаюча, і «намалювали» її в основному наші два сержанти — Василь Петрович Кругляк і Андрій Єрмолайович Харитонов. Один отримав звання Героя Радянського Союзу, а Кругляк, пам’ятається, нічого. У 1956 році мені пощастило побувати в тих місцях. Я уважно обстежив стовбури груш і осокорів. Вони вижили, рани їх зарубцювалися, але в деяких ще були рани від осколків і стирчали самі осколки...
У цю ж ніч всі солдати нашого полку до самого ранку вели бої з німцями і попереду, і позаду. Я сказав «усі» тому, що коли полк веде боротьбу з танками, то тоді працюють тільки гарматні обслуги, а інші: розвідники, телефоністи і радисти — їм допомагають або просто спостерігають за боєм. Але під Почапинцями воювали всі, тому що фашисти лізли з усіх боків, лізли напролом, щоб вийти з оточення. Лізли на нас зі злом і не просили пощади.
У книзі «Боевой путь 4-й гвардейской армии» є такі рядки: «На окраине села Почапинцы оборонялись курсанты 41 гв. СД с группой солдат истребительного полка». Тут йдеться про 1 батарею, якою командував капітан Кондратенко і в його підпорядкуванні був рядовий, телефоніст Сократ Лобада. Штаб полку стояв у селі, а батарея — на околиці, вона була спідручна для командира полку.
Обірвався зв’язок батареї зі штабом. Для телефоністів це найтяжка загадка: або він перервався від осколків мін чи снарядів, або її перерізав ворог і зробив засідку, очікуючи приходу сюди телефоністів. На лінію пішов Лобада з напарником і першим виявив німців, які прорвалися з боку цукрового заводу. Лінію так і не вдалося полагодити, зв’язок не знадобився. Телефоністи почали перестрілку, їм прийшли на допомогу полкові телефоністи, і розпочався справжній бій. Спочатку ним керував лейтенант Федулов, а пізніше до нього приєднався і командир батареї.
За селом була велика продовгувата долина, яром її назвати не можна, тому що вона була розчахнута, і ось у цю долину нагромаджувались німці і йшли в атаку на крихту наших артилеристів. Спочатку наші відбивались, потім самі декілька разів йшли на німців. Бій доходив до рукопашного, у хід йшли гранати і приклади. У цьому бою Лобада хоробро захищався сам і захищав командира батареї, капітана Кондратенка. Звичайно, у таких випадках кажуть, що він знищив стільки-то фашистів. Я не пишу таке про рядового Лобаду, я не підраховував, скільки він знищив фашистів. Але я стверджую, що він першим розпочав цей бій, вів його відважно і, безумовно, наніс великі втрати ворогу. Рядовий воїн Сократ Лобада проходив практику ближнього бою з фашистами і екзамен склав на «добре».
_____________________
Фонди Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. — Д-1769.
З. М. Філонова,
старший лейтенант, лікар 500 окремого кулеметно-артилерійського батальйону 159 укріпленого району 27 армії 1 Українського фронту
У боях за Шендерівку
У середині лютого 1944 року (за хронологію не ручаюсь) наш 500 окремий кулеметно-артилерійський батальйон був розташований у селі Шендерівці, де вів тяжкі кровопролитні бої. Наша санітарна частина — батальйонний пункт медичної допомоги — розташувався у великому дерев’яному будинку ближче до головного шляху. Поранених було так багато, що ми цілодобово не відходили від перев’язочних столів. Необхідно сказати, що кількість медичних працівників у нашому батальйоні була дуже мала: 1 лікар, 2 фельдшери, 3 санітари, крім того, по 1 санінструктору в ротах. З вдячністю згадую, що в цей важкий для нас час на допомогу прийшло місцеве населення. У сусідньому з медчастиною будинку жили чоловік з дружиною, уже в літах, які постійно знаходились з нами, самовіддано і мужньо виконували всі роботи при наданні допомоги пораненим; вони віддали своє житло для поранених, переносили їх туди на ношах, іноді прямо під обстрілом. Дуже прикро, що пам’ять не зберегла імена цих добрих, відданих людей. Але ми їх завжди пам’ятаємо! Низько їм вклоняємося живим або вже померлим.