Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Тим часом за вогневою лінією, що оперезала Бойкове поле, закінчувались приготування для останнього смертельного удару. До східного краю поля підходили наші танкові колони. З боку Хильок до місця бою просувались кавалерійські ескадрони селівановців.

Останні судорожні зусилля докладав ворог, щоб проторити собі шлях через вогняне кільце. Залишки загонів прориву кинулися в нову атаку по всьому південному краю Бойкового поля. І відразу в тилу атакуючих рознеслась чутка про те, що оборону росіян прорвано, з усіх кінців поля на південь кинулися натовпи солдатів, потік машин і повозок.

У цю хвилину з командного пункту генерала Конєва був переданий умовний сигнал. На башті головної машини танкового з’єднання командир махнув прапорцем. Сигнал, що передавався від одного танка до іншого, як електрична іскра, пробіг по всьому цьому стальному ланцюжку. Разом гнівно заревіли сотні моторів, і стальна хвиля з глухим гудінням накотилась на затягнуте бураном поле.

А на другому боці Бойкового поля майже в цей же момент перед нерухомо завмерлим строєм кіннотників командир кавалерійської частини, донський полковник Мороз, підвівшись на стременах, вихопив із піхов шаблю. Блискучий клинок зі свистом описав коло над головою полковника, і ставний гнідий кінь Мороза, здригнувшись від різкого поштовху шпор, птахом кинувся вниз по схилу пагорба. І відразу свиснули в повітрі сотні клинків, і, розгортаючись в атакуючий ланцюг, грімкотячи розкотистим «ура», кавалерійські ескадрони понеслись за своїм командиром.

Чутка про прорив німецьких авангардів виявилася неправдивою. На південній частині поля потік солдатів, що кинулися із тилу, зіткнувся з відступаючими після невдалої атаки ланцюгами піхотинців, за якими по п’ятах котився вогневий вал радянської артилерії. Автоматники, які щойно вийшли з бою, і тиловики, які кинули свою непотрібну зброю, охоплені панікою обозники і шукаючі порятунку поранені, все це змішалось в один хаотичний багатотисячний натовп, на який відразу ринула хвиля артилерійського вогню. Натовп важко метнувся назад, намагаючись врятуватися від зливи снарядів.

І тоді зліва, з боку Комарівки, почувся глухий, одноманітний шум — рокіт сотень моторів, який посилювався з кожною хвилиною. Тривожно прислухаючись, натовп на мить зупинився. Рокіт перетворився у тяжкий рев, який, здавалось, поглинув усі інші звуки. Попереду, у білому сніговому тумані, невиразно проступали контури громіздких машин.

— Панцери! Панцери! — прокотилось по натовпу.

Танки, вже розпізнавши за пеленою снігу темну масу солдатів, відкрили вогонь. І все те, що залишилось від обох німецьких колон, побачивши сталеву стіну, що нестримно насувається і викидає снопи вогню, перетворилося в панічне стадо. З криками жаху, штовхаючись, падаючи, давлячи один одного, натовп солдатів кинувся втікати від танків до протилежного, правого краю поля.

А звідти, назустріч їм, на всю широчінь поля, швидко наближаючись, наростало російське «ура» і доносився, дивний частий тупіт. І раптом у когось з утікаючих вирвався повний страху і розпачу крик:

— Козак! Козак!

Навперейми сніговим хвилям бурану, прямо на знавіснілий натовп солдатів неслась щільна кавалерійська лавина. Переможний тріумфуючий клич гримів над рядами кіннотників, які побачили ворога, важко хропіли коні, вже охоплені азартом бою, і підняті вгору клинки, виблискуючи, ворушились над червоноверхими кубанками.

Козаки врізались у натовп, і почалася січа. Свистіли скривавлені клинки, коні топтали копитами трупи, і тисячі солдатів у зелених шинелях метались по полю. Зі сходу на них нестримно насувалась крицева громада танків, ніби важким пресом відтискаючи їх на інший край поля, де миготіли козацькі клинки.

Остання воля до бою, остання надія на спасіння були зітерті в порох цим подвійним ударом танків і кіннотників. Рештки німецьких колон під цим ударом остаточно втратили всякі сліди воєнної організованості й відразу перетворились у безпомічний натовп обезсилених, морально розбитих, напівбожевільних людей. Кидаючи зброю, піднімаючи руки, розмахуючи нашими листівками, вони десятками і сотнями почали здаватися в полон. І коли на середині Бойкового поля зустрілися наші танкісти і кавалеристи, на всій цій обширній горбастій рівнині вже не було гітлерівських солдатів, а були тільки полонені німці.

Розрізнені групи противника ще бродили серед бурану, там і тут часом знову спалахувала коротка стрілянина. У Шендерівці з вершини водокачки влучною кулею снайпера був знятий останній німецький автоматник. Наші стрілки прочісували навколишні вибалки, виловлюючи або знищуючи солдатів противника, які розбіглися. Затихав бій на почапинському рубежі.

До ранку вщухла стрілянина. Припинився буран, змінившись морозним безвітрям. Над заметеними снігом корсунськими полями, де 14 діб, не змовкаючи ні вдень, ні вночі, гриміла могутня битва, запанувала глибока тиша.

Корсунь-Шевченківська битва закінчилась.