Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
Надвечір в Острожанах бій розгорівся з новою силою. Кілька разів піднімався в атаку 2 батальйон, прагнучи подолати опір ворога, але істотно змінити становище не зміг. Ворог намагався пробитися до Жашкова. 21 січня 1944 року, зосередивши три танкові й одну піхотну дивізії в районі на південний схід від Острожан, ворог завдав контрудару, але успіху не мав. Радянські частини і наша бригада відбили його.
Ввечері 22 січня до нас у бригаду приїхали товариші Зденек Фірлінгер та Властимир Борек. З ними прибули генерали Кратохвіл та Гасал, начальник військової канцелярії президента республіки. У тісній затемненій хаті, де розмістився штаб, він вручив від імені президента нагороди воїнам Чехословацької бригади.
Не встигли гості поїхати, як о 23 годині за погодженням з командуючим 40 армією був зроблений артилерійський наліт на ворога, який готувався до нової контратаки. Можна сміливо сказати, що такого удару в цьому районі противник не чекав. Навіть в офіційних повідомленнях того часу говорилося, що тут до півночі панувало жахливе пекло. Острожани горіли. Ті з фашистів, які не загинули під снарядами, намагалися вирватися з полум’я. Після опівночі гітлерівці розпочали нову контратаку. Ці контратаки дорого їм обійшлися: близько 70 знищених танків та багато вбитих і поранених.
Тяжкі бої тривали. Були дні, коли нас атакували чимало бомбардувальників і штурмовиків одночасно. Багато наших воїнів було поранено, частина протитанкових засобів знищена, але й ми збили немало літаків.
Так тривало аж до кінця січня, коли, зазнаючи тяжких втрат, гітлерівці, нарешті, відмовилися від спроб прорватися до Жашкова і спрямували свій удар на північ від Умані на Оратів. Тоді вони ще не передбачали, який розгром їх чекає в районі Корсуня-Шевченківського.
26 січня за наказом командуючого 40 армії генерала Жмаченка бригада зайняла позиції на рубежі Оратів-Юрківці. Знову, як і рік тому, коли ми вперше йшли на фронт, мороз послабшав і повіяло весною. Воїни грузли в густому болоті.
У той час почалася відома Корсунь-Шевченківська наступальна операція, учасниками якої нам довелося бути. Війська 2 Українського фронту, що наступали з півдня, завдавали удару з району на північ від Кіровограда в напрямку Шполи, Звенигородки. А з півночі, з району на південний схід від Білої Церкви, також у напрямку Звенигородки, Шполи наступали війська 1 Українського фронту. Після того, як кільце замкнулося, радянське командування запропонувало ворогу припинити даремний опір, але фашистські генерали не погодилися. Стало відомо, що Гітлер категорично заборонив їм капітулювати. Вони підкорилися наказу свого фюрера, і це коштувало їм життя. За час з 3 по 17 лютого радянські війська повністю ліквідували оточене угруповання ворога.
Завершивши Корсунь-Щевченківську операцію, війська 1 Українського фронту глибоко просунулися на територію Західної України і визволили міста Ровно та Луцьк.
Настав момент для здійснення нашого задуму, про що я вів переговори в грудні 1943 року в Москві. Тоді я послав Радянському урядові телеграму, в якій просив, щоб у зв’язку з визволенням Луцька, Ровно, Здолбунова та інших міст 1 окрему Чехословацьку бригаду з військово-політичних міркувань направили у ці міста і щоб нам було дозволено зробити набір, а при необхідності й оголосити мобілізацію волинських чехів.
Радянське Верховне Головнокомандування і уряд СРСР задовольнили наше прохання.
1968 рік.
С. С. Смирнов,
письменник, колишній редактор армійської газети «Мужество»
Розгром
Настала розв’язка корсунської трагедії. Оточені війська ворога доживали останні години.
Битва гриміла тепер не тільки по всій окружності кільця, але й по всій його глибині, на всіх проміжних рубежах. Піхотинці Меркулова, як і раніше, вели бої в районі Комарівки, хоч за їх спиною все ще продовжувалась сутичка за почапинський рубіж. Біля Хильок тримали оборону козаки Селіванова, хоч окремі загони ворога місцями просочились через їх бойову лінію і, обійшовши Хижинці, підходили до району Журжинців.
Це були частини другої, найчисленнішої колони оточених. Вона почала свій наступ майже одночасно з тим, як перша колона своїми есесівськими авангардами атакувала піхоту Меркулова біля Комарівки. Шлях її лежав дещо на захід — вона повинна була пройти між Комарівкою і Хильками, минути Хижинці і Журжинці і пробитися до сусіднього з Лисянкою Жовтневого, де передбачалась її зустріч з танками Хубе.
Та ледве голова колони виступила з Шендерівки, як її авангарди були зупинені між Хильками і Комарівкою, де залягли піхотинці Трофименка і козаки Селіванова. Зав’язався довгий бій, який тривав до світанку.
Під покровом темряви невеликим загонам противника вдалося проскочити крізь цей рубіж, і близько тисячі німців до ранку опинилися недалеко від Журжинців. Відразу вони вислали вперед розвідку, щоб встановити зв’язок із танкістами Хубе в селищі Жовтень. Розвідники пробрались туди, але принесли звідти невтішні для них вісті: у селищі німецьких танків не було і в помині, там напоготові стояли танкісти Ротмістрова.
Ця звістка приголомшила німецьких солдатів і, коли вони побачили радянські танки, загін фашистів, що раніше прорвався, поспішно відкотився назад і знову опинився в колоні своїх військ, яка вела безуспішний бій між Хильками і Комарівкою.
А на півночі, у тилу атакуючих колон, з першими проблисками світанку теж загримів бій. Це почали свій наступ стрілецькі частини полковника Горобця, штурмуючи разом з танкістами Стеблів і Шендерівку.
Ар’єргарди противника в Стеблеві, які прикривали тил оточених, були відразу ж зім’яті й відкинуті на південь. Переслідуючи їх по п’ятах, танки з піхотою на броні ввірвалися в Шендерівку.
Німці намагалися за всяку ціну втримати село, і нашій піхоті з великими труднощами довелося відвойовувати вулиці, які були забиті бойовою технікою і машинами. Радянські танки, об’їжджаючи захаращені дороги провулками, дворами, городами, тут і там подавляючи вогонь ворожих гармат, поступово наближались до південної околиці села.
Вона була захаращена вцілілими німецькими машинами й обозами, що очікували наслідків бою біля Комарівки і Хильок, щоб відразу рвонутись у прорив слідом за ударними частинами своєї колони. Вони чекали вже кілька годин, але, хоч гуркіт бою на півдні весь час посилювався, війська й обози, які суцільною стрічкою витягнулися по дорозі на Комарівку і Хильки, стояли без руху. З поля бою надходили тривожні вісті, які передавались по цьому живому ланцюгу, про те, що частини прориву зустріли сильний вогонь росіян і просунутись їм не вдасться. А позаду все ближче лунали гарматні постріли і все чіткіше було чутно автоматні черги.
Поява радянських танків була зовсім несподіваною. Чотиригарматна німецька батарея, яка стояла віддалік від дороги, під деревами, не встигла відкрити вогонь, як танки, вискочивши із-за гребеня ближнього пагорба, опинились за кілька десятків метрів від гармат.
Попереду на великій швидкості їхав танк сержанта Шевцова. Перш ніж німецькі артилеристи встигли закласти снаряд, танк Шевцова важко перевалив через бруствер гарматного окопу, і гусениці його заскреготали по металу, підіймаючи і ламаючи гармату. За кілька секунд всі чотири гармати були розчавлені, і танки вискочили на дорогу, захаращену возами і машинами.
Полум’я виривалося з довгих стволів гармат, жарко дихали вогнем кулемети, гусениці шматували все на своєму шляху. Ворожі солдати з криками розбігались по обочинах, обозники шмагали коней, гонячи їх прямо через засніжене поле, машини важко з’їжджали з дороги в сніг і, безпорадно буксуючи, зупинялись.
Удар з тилу відразу зрушив усю фашистську колону, що розтягнулась на кілька кілометрів. На дорозі діялось щось неймовірне. Позаду маса людей, повозок, машин рвалася вперед, скажено напираючи на тих, хто загороджував їм дорогу. Передні, ще не знаючи, у чому справа, чинили опір цьому натиску, але не могли стримати його. Грузовики і повозки наїжджали на людей, зіштовхувались, закупорюючи дорогу безнадійними пробками, солдати збивались у купу, а радянські танки обсипали їх снарядами і давили гусеницями.