Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Роман зацікавлено та уважно подивився на сестру і примружив очі.

— А звідки ти це все знаєш? — чомусь жалкуючи, що йому самому не прийшла у голову така думка, яка все більше та більше здавалась реальною, реальнішою, ніж інша думка чи думки, що він передумав їх тут, на Дріоді.

— Жіноча інтуїція, — і вона лагідно збурила братового чорного кучерявого чуба, що вже давно просив умілої руки перукаря.

Хлопець стомлено сів та занурив пальці у свою циганську шевелюру:

— Перепочинемо хвилю. Але ж я і дурень! — Роман сплеснув долонею по худому коліну. — Мені ж Зіб відразу сказав, що будуть приходити на допомогу у найкритичніших ситуаціях. Розумієш? Самих критичних! А таких ще не було. Весь час щось чи хтось приходив нам на допомогу.

І він, підхопивши Тасю попід руки, закружляв нею у повітрі, а потім міцно розцілував в обидві щоки.

— І що би я без тебе робив — дорога, люба, мила, золота моя сестричко. Адже ти зараз врятувала мій розум. У мене вже думки лізли одна на одну від розпачу та безпорадності, що нам робити далі. А це, виявляється, просто така собі гра, школа молодого бійця, яку ми з гідністю маємо пройти, що би попереду на нас не чекало. І навіть тоді завжди хтось або щось нам допоможе. І це, безсумнівно, так. І ще, на мою думку, мешканці Дріоди прагнуть, щоб ми зрозуміли разючі відмінності у відношенні абсолютно до усього у нас на Землі та тут, та розповіли про них всім на своїй планеті.

— І ти думаєш, нам повірять? Ти думаєш, що хоч одна жива істота на Землі повірить у те, що нам допомагав страшний у людському розумінні цього слова алігатор, або у те, що тигр, наловивши риби, поділився нею з земними дітьми? Для них це повний нонсенс! Просто скажуть, що все це нам наснилось або примарилось, — розмахуючи руками та кружляючи навколо сидячого на камені хлопця, прорекла Тася.

— А мені чомусь здається, що і на Землі колись існувала справжня дружба між людиною та природою, — глибокодумно сказав Роман, відщипнувши гілочку моху та гризучи її зубами.

— Хіба, може, у часи Адама та Єви.

— Е ні, багато пізніше. Згадай-но історії про чудесні порятунки дітей вовками і дорослих та дітей дельфінами. А я недавно чув, як в Індії сім’я мавп виховала людське дитинча, а потім, коли юнак став майже дорослим і йому стала потрібна дружина та професія, відвели у село, щоб він зміг повернутись у більш прийнятне для нього середовище.

— А в тайзі місцеві мешканці дружать з ведмедями, рисями, ба — навіть вовками і знають їхню мову, — розвивала його версію Тася.

— Ох, якби людина не була такою жорстокою до собі подібних та жадібною до грошей та не винищувала бідолашних звірів і рослинний світ, які її й годують. І все це заради того, щоб вгамувати свої найниціші якості — жадобу наживи, добре поїсти м’яса та вдягтись у хутро чи чоботи з крокодилячої або зміїної шкіри! — з невластивою для нього злістю вигукнув Рома.